2. Об'єктивна сторона злочину виражається в притягненні невинного до кримі-нальної відповідальності. Склад злочину буде мати місце у разі:

а) відсутності події злочину, за який особа притягається до кримінальної відповідальності;

б) відсутності складу злочину у діянні особи, що притягається до кримінальної відповідальності;

в) недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

г) вчинення особою злочину меншої тяжкості ніж той, за який вона притягається до кримінальної відповідальності;

ґ) притягнення особи до відповідальності за злочин, якого вона не вчиняла, поряд з притягненням за інший, який вона дійсно вчинила;

д) встановлення факту невинуватості особи вже після притягнення її до кримінальної відповідальності, без наступного закриття кримінальної справи щодо неї.

Злочин вважається закінченим з моменту оголошення невинуватій особі постанови про притягнення як обвинуваченої за злочин, якого вона не вчинила, незалежно від подальшої долі кримінальної справи. Факт винесення постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченої має розцінюватися як готування до злочину.

Притягнення завідомо невинного до адміністративної або інших видів відповідальності складу цього злочину не створює.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, оскільки законодавець вказує на завідомість притягнення невинного до кримінальної відповідальності. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Якщо вказані дії вчинені особою на виконання злочинного наказу або розпорядження, це не звільняє її від відповідальності, якщо вона винесла постанову про притягнення як обвинуваченого, навіть якщо той, хто віддав злочинне розпорядження теж підписав її (див.: ст. 41).

Відповідно до статті 41 ККУ „Виконання наказу або розпорядження”:

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюва-ним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з ме-тою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповід-ною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням кон-ституційних прав та свобод людини і громадянина

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою вико-нання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

1. Внутрішньою властивістю будь-якого суспільства на будь-якому щаблі його роз-витку є управління, яке встановлює узгодженість між індивідуальними діями (поведін-кою) і виконує загальні функції керівництва суспільством. Управлінські відносини є відносинами влади і підпорядкування, сутність яких - односторонність і юридична обов'язковість приписів суб'єкта управління для об'єкта, яким управляють. Суб'єкти управління (компетентні особи органів управління) у процесі виконання своїх функцій наділені правом віддавати підлеглим, а в ряді випадків і безпосередньо не підлеглим по службі особам, а також окремим громадянам обов'язкові для виконання розпоря-дження і вимагати їх виконання.

Владні волевиявлення службових осіб органів управління можуть бути у різній фо-рмі (письмова, усна, конклюдентні дії). Називаються вони в законодавстві та літера-турі по-різному: наказ, розпорядження, вимога, вказівка тощо, їх найменування зале-жить від того, якими службовими особами вони видаються, кому вони адресуються (окремій особі чи групі осіб), в якій формі видаються, які питання ними вирішуються, тощо. Єдиного (родового) поняття, яким би охоплювалися різні за змістом і формою обов'язкові для виконання вимоги службових осіб органів управління, ні в законодав-стві, ні в правовій літературі немає. У ст. 60 Конституції України та у ст. 41 КК гово-риться про накази та розпорядження.

Загальною властивістю різних за найменуванням вимог службових осіб є те, що всі вони є обов'язковими для виконання, незалежно від їх найменування і форми, в якій вони подаються.

Наказ (розпорядження) у кримінально-правовому розумінні - це звернена до конк-ретної особи чи групи осіб вимога службової особи органу управління чи громадсько-го формування з охорони громадського порядку вчинити чи утриматися від вчинення певної дії (далі по тексту вживається термін "наказ").

2. Віддання наказу та обов'язок його виконання повинні ґрунтуватися на законі чи інших нормативних актах.

В основі вирішення питання про межі підкорення наказу повинна бути оцінка його законності виконавцем. При цьому має враховуватись і характер наказу, оскільки ха-рактер наказу і оцінка його виконавцем можуть не співпадати, тобто виконавець може помилково вважати, що наказ незаконний, чи навпаки, а це має враховуватися при вирішенні питання про відповідальність особи, яка виконала злочинний наказ, чи від-мовилася виконати законний наказ, вважаючи його злочинним.

Виконанню підлягає будь-який наказ, за винятком злочинного, оскільки криміналь-но-правову оцінку буде одержувати виконання лише злочинного за змістом, а не будь-якого незаконного наказу, наприклад, незаконного за формою його віддання.

3. Законним треба вважати наказ, який:

1) відданий повноважними (компетентни-ми) органом чи службовою особою;

2) у межах повноважень (компетенції) цього орга-ну чи службової особи;

3) із дотриманням належної форми і порядку його віддання;

4) ґрунтується на законі чи іншому нормативному акті;

5) за змістом не суперечить чинному законодавству, тобто не передбачає вчинення протиправних дій;

6) вчинювані дії не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Перші три умови стосуються форми віддання наказу, три останні - його змісту. При цьому незаконний за формою наказ може бути законним за змістом, і на-впаки. Проте і в першому, і в другому випадках наказ у цілому є незаконним.

4. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам діянням (дією чи бездіяльніс-тю) особи, вчиненим на виконання наказу, згідно з ч. 1 ст.