злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм змі-стом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, перед-баченого ст. 383.
Висновки
В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:
Відповідальність за штучне створення доказів обвинувачення поєднане з іншими злочинами проти правосуддя передбачено ч.2 статей 372, 383 та 384.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. То-му притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідально-сті є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.
З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кри-мінальної відповідальності (ст. 372 ККУ) може виявитися у пред'явленні обвину-вачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.
З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.
Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповно-важені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.
У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього зло-чину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяж-кого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів об-винувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочи-ну (ст. 383). Крім основного безпосереднього об'єкта — інтересів правосуддя — цей злочин має і додатковий об'єкт — інтереси осо-би. З об'єктивної сторони завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину полягає у повідомленні про нібито вчинений зло-чин, яке адресується органам дізнання, слідчому, прокурору або су-ду. Це може бути повідомлення у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою третіх осіб, анонімно, з використанням комп'ютерних мереж тощо. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад, повідомлення про нібито вчинену кра-діжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Закон чітко визна-чає коло органів, куди може бути спрямоване неправдиве повідом-лення. Подання такого повідомлення до інших органів влади не ут-ворює даного складу злочину, тому що безпосередньо не спрямова-не проти правосуддя.
Злочин вважається закінченим з моменту одержання такого по-відомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була пору-шена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної від-повідальності особу, про яку говорилося у повідомленні.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис-лом. Винний завідомо знає, що відомості, які він повідомляє, не від-повідають дійсності, і бажає їх довести до відома органів, що здійс-нюють дізнання або слідство, органів прокуратури чи до суду.
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.
У частині 2 ст. 383 передбачений кваліфікований вид цього зло-чину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинувачен-ням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 383 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме-ження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 383 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.
Завідомо неправдиве показання (ст. 384). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивих пока-зань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивому висновку експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спе-ціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також у за-відомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем у таких самих випадках.
Неправдивість показань свідка або потерпілого полягає у пові-домленні відомостей про факти й обставини справи, які не відпові-дають дійсності. Цей злочин вчиняється лише активними діями, мовчання свідка про відомі йому дійсні обставини справи є однією з форм відмови від давання показань і може тягти відповідальність за ст. 385. Неправдивість висновку експерта виявляється у відомостях, що можуть стосуватися окремих питань та висновку в цілому. Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів та інших матеріалів справи, що підлягають перекладу.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з пря-мим умислом. Особа, завідомо знаючи про неправдивість відомос-тей, бажає повідомити їх дізнанню, слідству або суду.
Суб'єкт цього злочину — свідок, потерпілий, експерт, перекла-дач. Обвинувачуваний і підозрюваний за давання неправдивих пока-зань відповідальності не несуть.
Частина 2 ст. 384 встановлює більш сувору відповідальність за зазначені дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 384 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме-ження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст.