Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.

Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.

Договір доручення може бути сплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, сплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.

Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядник, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення — юридичні дії повіреного.

Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори різняться тим, що експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені; повірений же діє лише від імені довірителя.

2. Зміст договору доручення

Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов'язки його учасників, що визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 1022 нового ЦК України змістом договору доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Сторонами договору доручення є повірений і довіритель.

Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії;
довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати всі дії.

Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці [5, с. 310-311].

Договір доручення має особисто-довірчий (фідуціарний) характер. Принцип особистого виконання доручення повіреним закріплений також в нормах ст. 1024 нового ЦК України. З огляду на те, що права та обов'язки в договорі, який укладає повірений від імені довірителя, набуваються виключно для довірителя, велике значення має питання про волевиявлення цих осіб. В юридичній літературі існує думка про те, що повірений є виразником не тільки волі довірителя, а й своєї волі. За відсутності волевиявлення з боку повіреного юридичний ефект у вигляді договору не настане. На наш погляд така точка зору заслуговує на підтримку з єдиним доповненням про те, що волевиявлення довірителя і повіреного щодо змісту юридичних дій, які виконує повірений, повинно збігатися. За інших умов виконання договору доручення буде неналежним.

Головним обов'язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя (ч. 1 ст. 388 діючого ЦК України).

Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій [7, с. 93-94].

Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.

Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об'єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т. ін.). Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі (ч. 2 ст. 388 діючого ЦК України). В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам (ч. З ст. 388 діючого ЦК України).

Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме лише особисте виконання.

Відповідно до ст. 389 діючого ЦК України повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках:

1) коли він уповноважений на це договором;

2) змушений до цього силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.

Частина 2 ст. 389 діючого ЦК України та ч. 4 ст. 1024 нового ЦК України встановлюють застереження, що повірений відповідає за вибір заступника. На практиці може виникнути проблема щодо тлумачення цієї частини статті. Є всі підстави для проведення аналогій між статтями 68 і 389 діючого ЦК України. Йдеться про те, що повірений не відповідає за дії заступника, якщо проти його кандидатури не заперечував довіритель. Оскільки повірений діє в інтересах довірителя, він зобов'язаний виконувати доручення відповідно до вказівок довірителя.

Вказівки довірителя визначають, як мають