на момент платежу, а по обумовленому форвардному курсі. І навпаки, якщо договір укладений із підприємством-імпортером, банк зобов'язується списати з рахунку підприємства в гривнях суму, що визначена виходячи з установленого форвардного курсу гривні.
Заключення договору про страхування валютних ризиків дозволяє підприємству цілком захистити себе від можливих збитків, пов'язаних із коливаннями валютних курсів, оскільки воно знає курс перерахунку іноземної валюти в гривні.
Комерційні банки страхують вітчизняні підприємства й організації від ризику збитків, пов'язаних із коливаннями валютних курсів, але не від ризику втраченої користі. Механізм розрахунків із клієнтами такий, що після здійснення звичайної процедури розрахунків по експортному або імпортному контракту з застосуванням поточного валютного курсу на дату платежу банк списує або, навпаки, зараховує на рахунок клієнта суму у рублях, що відповідає різниці між поточним і форвардним курсом. Підприємство (організація), таким чином, або одержує виграш від того, що контракт застрахований, або опиняється в програші.
Таким чином, найбільше зручним і прийнятним є метод регулювання валютної позиції, що не потребує оцінки перспектив динаміки валютних курсів і забезпечує гарантії від збитків по валютних ризиках. Але, як показує досвід, неможливо цілком збалансувати вимоги і зобов'язання в іноземній валюті, а це обумовлює необхідність застосування й інших методів.
Відкрита валютна позиція по зовнішньоторговельних контрактах (тобто платежі або надходження, не що погашаються зустрічними надходженнями або платежами у відповідній іноземній валюті) може бути застрахована за допомогою вибору іншим методом. При цьому бажана орієнтація на достовірні прогнози валютних курсів.
Валютні ризики при веденні валютних рахунків підприємств є найбільше істотним для значних структур, що мають значну кількість валюти на термінових депозитах.
Українські підприємства й організації мають право відчиняти балансові валютні рахунки, у тому числі у ВКВ. У результаті підприємства несуть ризики збитків через можливу зміну курсу валюти рахунку.
Отримавши іноземну валюту і прийнявши рішення про відкриття валютного рахунку, підприємство повинно визначити, у якій валюті тримати засоби.
5.2. Хеджирування
Хеджирування - це метод страхування валютних ризиків. Як страхування за контрактом ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності. Контракт на страхування називається хедж. Існують дві операції хеджирування: на підвищення, на зниження.
Хеджирування на підвищення, або хеджирування покупкою, являє собою біржову операцію по покупці термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити покупну ціну набагато раніш, ніж був придбаний реальний товар.
Хеджирування на зниження, або хеджирування продажем - це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, що здійснює хеджирование на зниження, припускає здійснювати в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт опціон, він страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому.
Перевага форвардної операції виявляється у відсутності попередніх витрат і захисту від несприятливої зміни курсу валюти. Хибою є потенційні втрати, пов'язані з ризиком упущеної вигоди.
Перевага хеджирування за допомогою опціону виявляється в повному захисті від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є витрати на сплату опціонної премії.
Висновки
Зараз страхові компанії самі встановлюють розміри страхових тарифів, вкладають тимчасово вільні засоби в цінні папери, банки. Страховими компаніям видаються ліцензії, проводяться перевірки компаній на предмет дотримання законодавства.
Проблеми розвитку страхового ринку:
1. Недостатні масштаби ринку страхування.
2. Висока інфляція мішала прояву страхового інтересу.
3. Порядок включення страхових внесків у продукції, робіт і послуг підприємств і організацій. Основна маса страхових внесків сплачується з податкообкладеного прибутку.
Недоліки страхового ринку:
1. Високі тарифи.
2. Багато дрібних ненадійних страхових компаній із низькою фінансовою усталеністю. Щоб підвищити фінансову усталеність повинні розвиватися перестрахові операції. У нас тільки 1 -2% страхових внесків потрапляє в перестрахування.
3. Деякі страхові компанії працюють без ліцензії, надають неякісні звіти, часто невчасно.
Використана література
1. Балабанов І.Т.«Фінансовий менеджмент». – М., 1999.
2. Агєєв Ш.Р., Васильєв Н.М., «Страхування: практика і закордонний досвід». – М., 2000.
3. Аленичев В.В. «Страхування валютних ризиків». – М., 2001.
4. Рейтман Л.І. «Страхова справа». – М., 1999.
5. Александров А. Страхування. – М.: Приор, 1998.
6. Базилевич В. Страхове право. – К.: Знання, 1997.
7. Заруба О. Страхова справа. – К.: Знання, 1998.
8. Страховой портфель: Книга для предпринимателя / Отв. ред. Ю.Б. Рубин, В.М. Солдаткин. – М., 1994.
9. Фёдоров Т.А. Страхування в умовах ринкової економіки: принципи и практика. – СПб., 1995.
10. Еттала К. Управління страховим риском. – М., 1993.
11. Шахов В. Страхування. – М.: ЮНИТИ, 1997.
12.