У Документі Московської наради-конференції з людсько-го виміру НБСЄ держави-учасниці підтримали наведену ви-ще теоретичну концепцію і підкреслили, "що питання, які стосуються прав людини, основних свобод, демократії і вер-ховенства закону, мають міжнародний характер, оскільки додержання цих прав і свобод є однією з підвалин міжнарод-ного порядку. Вони категорично й остаточно заявляють, що зобов'язання, прийняті ними у галузі людського виміру НБСЄ, становлять безпосередній і законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать до суто внутрішніх справ для відповідної держави". [5,c. 358]

Більше того, у підготовленому Секретаріатом ООН дослі-дженні "Діяльність ООН у галузі прав людини" прямо зазна-чено, що положення Статуту ООН про права людини і вклю-чення співробітництва до гуманітарної сфери як однієї з ці-лей діяльності Організації Об'єднаних Націй "пояснюється насамперед подіями, що відбулися під час Другої світової війни і безпосередньо перед нею. Положення Статуту ООН відображають реакцію міжнародного співтовариства на страхіття цієї війни І режими, що її розв'язали. У результаті цієї війни людство здебільшого зрозуміло тісний зв'язок, який існує між невідповідним поводженням того чи іншого уряду щодо своїх громадян і агресією проти інших народів, між поба-жанням прав людини і збереженням миру. Досвід війни пере-конав, що одним із найефективніших засобів приборкання потенційних агресорів і запобігання новій світовій війні має стати ефективний міжнародний захист прав людини, оскільки такий захист є однією з найважливіших умов міжнародного миру і прогресу" [11]

Звичайно, істотну роль у становленні гуманітарного права відіграло загальнодемократичне піднесення, виклика-не розгромом фашизму, в якому головну роль відіграв Радян-ський Союз. Разом з тим принцип загального поважання прав людини й основних свобод оснований, як відзначає А. П. Мовчан, на політико-правових реаліях часів буржуаз-них революцій [11]. Але при цьому він посилається тільки на революції XVIII ст. і не розглядає підсумків буржуазної ре-волюції в Росії. Тому виникає історичний розрив, який і на-магався заповнити своїми ранніми дослідженнями Дмитрієв А.І. [5]. Без виникнення концепції "прав людини" немож-ливе й виникнення міжнародного захисту прав людини, а Ра-дянський Союз та інші соціалістичні країни у своїй міжна-родній діяльності, хоч це й заперечувалося у радянській між-народно-правовій літературі, спиралися на значний внесок у теорію прав людини дожовтневої Росії.

Особливості міждержавних відносин у гуманітарній сфе-рі дають змогу розв'язати дуже важливе і диску-сійне питання про те, до якої сфери сучасного міжнародного права належить співробітництво держав у зазначеній галузі.

Серед науковців СНД є кілька точок зору з цього питання. Один з відомих у світі фахівців гуманітарного права й автор цього терміна швейцарець Ж. Пікте у своїх ранніх працях зазначав, що до цієї галузі міжнародного права входять нор-ми, які регулюють співробітництво держав з питань захисту прав людини й основних свобод у мирний час і під час зброй-них конфліктів. На його думку, міжнародне гуманітарне пра-во — це "сукупність чинних звичаєвих і конвенційних норм, що забезпечують повагу до особистості і її розвиток". До цього права входять дві підгалузі — "право війни" і "права людини". Ці підгалузі, як вважає Ж. Пікте, — дві самостійні правові системи у межах міжнародного гуманітарного права, що діють у різних умовах. Захищаючи права людини, "право війни" прагне до зменшення бідувань людей під час війни, а "права людини" захищають людську особистість від сваволі у мирний час.

Такий підхід, гадаємо, відповідає реальності міждержав-них відносин у гуманітарній сфері. Об'єктом таких правовідносин виступають саме зобов'язання держав додержуватися визначених стандартів прав людини у мирний і воєнний час щодо усіх фізичних осіб, які опинилися під їх юрисдикцією. Але є ще низка не охоплених "правом війни" і "правами лю-дини" міждержавних відносин, які врегульовані нормами міжнародного права і також містять зобов'язання держав додержуватися певних правил відносно фізичних осіб під їх юрисдикцією. У сучасних умовах це стосується широкого спектра гуманітарних проблем. Це насамперед захист окре-мих груп фізичних осіб — іноземців, апатридів, біпатридів, трудящих-мігрантів, національних меншин, емігрантів, імміг-рантів, біженців тощо. Так, Конвенція про статус біженців 1950 p., укладена з метою переглянути й об'єднати укладені раніше міжнародні угоди про статус біженців і розширити сферу застосування цих угод та гарантований ними захист шляхом укладення нової угоди, передбачає зобов'язання держав-учасниць про встановлення правового статусу біжен-ців на своїх територіях. Ще одна група таких міждержавних відносин — це угоди про боротьбу з міжнародними злочина-ми і злочинами міжнародного характеру. Так, держави — учасниці Конвенції про рабство 1926 р. взяли на себе зо-бов'язання відповідно до ст. 2 цього документа на територіях, що перебувають під їх суверенітетом, юрисдикцією, за-хистом, протекторатом або опікою:

а) придушувати рабо-торгівлю і запобігати їй;

б) здійснювати поступово і якомога швидше повне скасування рабства в усіх його формах".[5, c.360]

У Документі Московської наради-конференції з людського ви-міру НБСЄ подано широкий перелік проблем у гуманітарній сфері, які підлягають міжнародно-правовому регулюванню. Тому, вважаємо, виділення двох підгалузей у міжнародному гуманітарному праві, запропоноване Ж. Пікте, слід доповни-ти зазначеними вище проблемами гуманітарного співробіт-ництва.

Доцільно розглянути також сприйняття міжнародного гу-манітарного права як єдиного цілого, що складається з про-тилежностей, які діалектично взаємопереплітаються, вини-кають одна з одної і створюють таким "клітинним поділом" галузеву єдність. Так, Ж. Пікте вважає, як зазначалося, що міжнародне гуманітарне право складається з двох частин — "права війни" і "прав людини", ї те, й інше захищає людську особистість, але у різний спосіб. Ця точка зору користується широкою підтримкою західних юристів.

Міждержавні відносини з приводу