Відповідно до статті 26 Конвенції, на пленарних засіданнях Суду:

Суд розглядає подані йому справи в комітетах із трьох суддів, палатах із семи суддів та Великій палаті із сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на визначений строк.

Як член палати та Великої палати ex officio засідає суддя, обраний від зацікавленої держави-учасниці або, у його відсутність чи у разі його неспроможності взяти участь у засіданні, особа, яка визначається за вибором такої держави і засідає як суддя.

До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, які визначаються відповідно до правил процедури Суду. Якщо справа передається на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43, у Великій палаті не може засідати жоден суддя з палати, яка ухвалила судове рішення, за винятком голови палати та судді, який засідав від зацікавленої держави-учасниці.

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, ухваленим Судом раніше, палата може у будь-який час до прийняття свого рішення передати свою юрисдикцію Великій палаті, якщо жодна із сторін у справі не заперечує проти цього.

Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

Відповідно до статті 33, будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною.

Відповідно до статті 34 суд може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення. (ст.35)

Суд не розглядає індивідуальні заяви, подані згідно зі статтею 34, якщо вони:

Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо ця заява, на його думку, несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на оскарження.

Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною. Він може ухвалити таке рішення на будь-якій стадії судового розгляду.

У всіх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право викладати свої міркування у письмовій формі і брати участь у слуханнях.

Голова Суду може, в інтересах належного відправлення правосуддя, запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною у судовому розгляді, або будь-якій відповідній особі, яка не є заявником, викласти свої міркування у письмовій формі або взяти участь у слуханнях.

Якщо Суд визнає заяву прийнятною:

a) він проводить разом із представниками сторін розгляд справи і, у разі необхідності, розслідування, для ефективного здійснення якого зацікавлені держави створюють всі необхідні умови;

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу із свого реєстру, прийнявши відповідне рішення, в якому міститься стислий виклад фактів і досягнутого між сторонами рішення.

Слухання проводяться у відкритому засіданні, якщо Суд у виняткових випадках не ухвалить іншого рішення.

Документи, які подаються Секретарю, мають бути доступними для публіки, якщо Голова Суду не ухвалить іншого рішення.

Впродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з проханням про передачу справи на розгляд Великої палати.

Колегія із п'яти суддів Великої палати задовольняє таке прохання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.

Якщо колегія задовольняє прохання, Велика палата вирішує справу шляхом ухвалення судового рішення.

Відповідно до статті 44 рішення Великої палати є остаточним. Рішення палати стає остаточним:

a) якщо сторони заявляють про те, що вони не вимагатимуть передачі справи на розгляд Великої палати; або

c) якщо колегія Великої палати відхиляє прохання про передачу справи на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43.

Судові рішення та рішення про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути мотивованими.

Якщо судове рішення цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Остаточне рішення Суду надсилається Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

ВИСНОВКИ

У міжнародних договорах про права людини "зазвичай йдеться про права, які певні особи повинні отримати як права, що випливають із договорів. На практиці такі договори не делегують ніяких прав, а лише накладають обов'язок на договірні дер-жави втілювати ці права в життя за допомогою свого законо-давства".

Міждержавні відносини з приводу захисту прав людини і основних свобод у мирний час і в ході збройних конфліктів мають свою загальну специфіку — вони є відносинами дер-жав на предмет додержання прав і свобод фізичних осіб, які перебувають під їх юрисдикцією.

Спеціальним принципом міжнародного гуманітарного права є принцип рівності всіх, незалежно від статі, мови, ко-льору шкіри, раси, походження або будь-яких інших ознак. Цей принцип закріплено у п. З ст. 1 Статуту ООН, у Загаль-ній декларації прав людини 1948 p., Міжнародних пактах про права людини