61. Механізм, основні елементи та стадії правового регулювання

Як уже зазначалось, правове регулювання — це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридич-них засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права. Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відносин приводиться у від-повідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин.

З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, складовими елементами якого є:

1. Норми права є основою механізму правового регулю-вання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту почи-нається правовий вплив на соціальні відносини. Якість правового регулювання залежить від того, наскільки норми права вірно враховують закономірності суспільних відно-син, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.

2. Правові відносини, тобто суспільні відносини, які від-буваються у межах, визначених нормами права. Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юри-дичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель по-ведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять з норми права, може відбуватися і поза рам-ками правових відносин. Така ситуація виникає, наприк^ лад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.

3. Акти реалізації прав і обов'язків — це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах певних право-відносин (купівля-продаж, даріння тощо), так і в окремих актах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового

регулювання суспільних відносин. Такими чинниками є:

а) законність; б) правосвідомість; в) правова культура.

62. Правопорушення — це суспільне шкідливий, про-типравний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести: а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідаль-ність; б) необхідною ознакою суб'єктивноі сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і ба-жає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необереж-ності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (са-мовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість); в) елективна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопо-рушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом — суспільно-шкідливий ре-зультат правопорушення; г) овєкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, — суспільні відносини, соціальні цінності.

Правопорушення кваліфікуються за: а) ступенем су-спільне» небезпеки — на злочини і провини; б) належ-ністю норм права, які порушуються, до відповідних галу-зей права: кримінальні, цивільні, адміністративні і т. ін.); в) колом осіб — особові і колективні; г) за характером правових приписів — нормативно-правові і дисциплінарні.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем соціальної небезпеки, коли правопору-шення поділяються на злочини і провини. Злочинами ви-знаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на су-спільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочи-ни, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до провини — цивільної, адмі-ністративної, дисциплінарної. Цивільні провини — це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законо-давстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи. Адміністративні провини — це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний по" рядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються норма-ми адміністративного, фінансового, аграрного та інших га-лузей права.

Дисциплінарні провини — це суспільне небезпечні вчин-ки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяль-ності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

63.Форма державного правління визначається порядком ор-ганізації, структурою і взаємодією вищих державних ор-ганів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку. Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частко-во) в руках однієї особи — монарха, і перелається як спадщина серед представників правлячої династії або фор-мується якимось іншим шляхом. Монархії властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) во-лодіння владою за спадком по праву крові; в) представ-ництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені.

Необмежені монархії — це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою