Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

Кожна людина, права і свободи якої викладені у Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Здійснення прав і свобод, викладених у Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин. (ст. 14 Конвенції)

Під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, які не відповідають її зобов'язанням за Конвенцією, виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, за винятком випадків смерті внаслідок законного застосування сили, або від статей 3, 4.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка використовує це право відступу від своїх зобов'язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про всі вжиті нею заходи і про причини їхнього вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи були припинені і з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуються. (ст.15)

Ніщо в зазначеній Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.

Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

3. Порядок звернення до європейського суду з прав людини

Європейський Суд з прав людини є міжнародним органом, який за певних обставин може приймати скарги від осіб щодо порушень їхніх прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини та основних свобод. Ця Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого значна частина європейських держав зобов'язується дотримувати основні права людини. Ці гарантовані права наведені в Конвенції та у протоколах №1,4,6,7 до неї, що були також підписані деякими державами. Необхідно ознайомитися з текстами цих документів та застереженнями до них.

Якщо Ви вважаєте, що одна з держав, які ратифікували Конвенцію, порушила щодо Вас одне з цих основних прав, то Ви можете звернутися до Суду. Суд розглядає лише ті скарги, в яких ідеться про гарантовані Конвенцією та протоколами до неї права, не розглядаючи інші скарги. Суд не є апеляційним відносно національних судових інстанцій і не може скасовувати або змінювати їхні рішення. Суд не може виступати на Вашу підтримку перед владною інстанцією, щодо якої подана Ваша скарга.

Суд може розглядати лише скарги, спрямовані проти держав, які ратифікували Конвенцію і стосуються подій, що мали місце після певних дат. Ці дати різняться, залежно від держави, проти якої спрямована скарга та від того, чи йдеться у скарзі про апеляцію щодо права, проголошеного власне Конвенцією, чи одним з Протоколів до неї.

Ви можете надсилати скарги лише проти дій або рішень органів влади однієї з цих держав (парламенту, адміністрації, судів і т. ін.). Суд не розглядає скарги, спрямовані проти приватних осіб або недержавних організацій.

Перед тим, як звернутися до Суду, Ви повинні використати в країні, проти якої висуваєте скаргу, всі можливі правові засоби, що могли б відновити право, порушення якого оскаржується. Наприклад, Ви повинні звернутися до найвищої судової інстанції, до компетенції якої належить розгляд Вашої справи. (Однак, якщо предметом скарги є рішення суду, зокрема, судовий вирок, то нема необхідності у перегляді процесу, достатньо звичайного оскарження вироку). При цьому Ви повинні дотриматися всіх процесуальних норм, зокрема встановлених законом термінів. Якщо, наприклад, Ваш позов було відхилено з причини його запізнення або ж невиконання процедурних правил, Суд не зможе розглянути Вашу скаргу.

Скаргу до Суду необхідно подати в шестимісячний термін від дня винесення рішення найвищим національним судовим органом або владою. Якщо Ваша скарга стосується судового вироку, тоді шестимісячний термін починається з моменту винесення остаточного вироку в рамках встановленої процедури апеляцій, а не від дати будь-якої наступної відмови у можливому перегляді або поновленні провадження у Вашій справі. Суд не зможе розглянути Вашу скаргу, якщо Ви протягом цих шести місяців не подасте, принаймні у скороченому вигляді, чітко сформульовану претензію.

Якщо Ви вважаєте, що у Вашій скарзі йдеться про порушення одного з прав, які гарантуються Конвенцією або Протоколами до неї, і Ваша скарга повністю відповідає наведеним вище вимогам, то в цьому випадку слід надіслати Секретаріату Суду лист, що містить інформацію, про яку йдеться нижче, за адресою:

Аи Greffier de la

Cow eиrорeeппe des Droits de I'Homme

Conseil de I'Europe

F-67075 Strasbourg Cedex

France – Франція

Лист має містити такі відомості;

a) короткий виклад Вашої скарги;

b) визначення права або прав (гарантованих Конвенцією), які, на Вашу думку, порушені;

c) відомості про засоби правового захисту, якими Ви скористалися;

d) перелік офіційних рішень у Вашій справі із зазначенням дати кожного документа та інстанції, яка його видала (суд або інший орган), а також коротку інформацію про зміст