Характеристика закону України “Про інформацію”
ЗМІСТ
Вступ
Нагальною проблемою сучасного розвитку України є побудова інформаційного суспільства, оскільки інформація, засоби її одержання, обробки і подальшої передачі — початок всіх початків, знання про минуле, сьогоднішнє, основа для розробки перспектив. Результати досліджень шляхів побудови такого суспільства розвинутими країнами світу показали, що перші кроки — це формування правової основи, тобто вирішення проблем законодавчої підтримки та правового захисту ринку інформаційних продуктів і послуг.
За останні роки місце і роль держави в регулюванні процесів розвитку сфери інформа-тизації суспільства докорінно змінились. Якщо до останнього часу вона фактично визначалась завданнями забезпечення державних управлінських структур лініями зв'язку, комп'ютерами, інформацією, то нині основна увага зосереджується на завданнях формування національної інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, які можуть використовуватись не лише на рівні державних управлінських структур, а й усіма суб'єктами суспільства. Це пояс-нюється тим, що інформація є суттєвим елементом суспільних відносин. Не випадково в нашій країні, як і в країнах близького та далекого зарубіжжя, засоби інформації вважаються четвертою після законодавчої, виконавчої і судової владою. Саме вони активно формують громадську думку, створюють політико-правовий, науково-технічний, економічний фон й наші уявлення про моральне, доступне і заборонене. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою побудови сучасної економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень.
Діяльність в галузі інформації регламентує низка законів. До таких Законів можна віднести: “Про інформацію” (1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”(1992р.), “Про телебачення та радіомовлення”(1993р.), “Про державну таємницю”(1994р.), “Про інформаційні агентства”(1995р.), “Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”(1997р.), “Про національну програму інформатизації”(1998р.) та інші.
Закон України "Про інформацію" закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Загальна характеристика Закону України “Про інформацію” (1992 р.)
Закон України “Про інформацію” закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації. Закон складається з 6 розділів та 54 статей.
Розділ І цього Закону присвячений загальним положенням, визначенню мети та завданнями Закону, а саме правовим основам одержання, використання, поширення інформації в усіх сферах суспільного життя України, а також системі інформації, її джерелам, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. В ст.5 визначаються принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, повнота і точність інформації, законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
В ІІ розділі визначені основні напрями (ст.13) та види (ст.14) інформаційної діяльності. Розділ ІІІ присвячений визначенню можливих джерел інформації та режиму доступу до них. В статті 18 цього розділу визначені види інформації - статистична, масова, інформація про діяльність органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інформація. Статті з 28-й по 38-му присвячені організації доступу громадян до інформації, порядку отримання інформації з обмеженим доступом.
Право власності на інформацію в цьому законі виписане в статті 38. Актуальність врегулювання відносин власності та авторства потребує повного цитування цієї статті.
Ст.38 “Право власності на інформацію це - врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією. Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі так і лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
· створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
· договір на створення інформації;
· договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творів. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками. Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначити правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.”
Як ми зазначали, Закон “Про інформацію” був прийнятий у 1992 році. Відносини, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності в галузях інформації (телерадіомовлення, друкарській) та культури (кіноіндустрії, збереження культурної спадщини, тощо), останнім часом розвивалися досить стрімко. При цьому законодавче забезпечення захисту авторських та суміжних прав власників вимагало більш деталізованого аналізу. Наслідком цього було прийняття в 1994 році Закону “Про захист авторських та суміжних прав” (більш детальний аналіз цього закону буде приведений нижче).
Розділи IV, V та VI закону “Про інформацію” визначають коло учасників інформаційних відносин, їх права та обов’язки, регулюють охорону інформації, відповідальність за порушення законодавства про інформацію та міжнародну інформаційну діяльність, співробітництво з іншими державами зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації.
Організації міжнародного співробітництва присвячено декілька