Чинне законодавство України, незважаючи на закріплення прогресивних у свій час положень, які встановлювали основи правового підґрунтя захисту інформації, зокрема, Закон України "Про інформацію" не повною мірою відповідає сучасному рівню розвитку відносин у сфері інформації та не в змозі адекватно вирішувати проблеми, що виникають у таких сферах, як інформація про особу, інформація для службового користування тощо. Крім того, більшість з існуючих нормативних актів були прийняті до набрання чинності Основного закону нашої держави, а тому потребують приведення у відповідність до Конституції України.

Недосконалість правового регулювання не сприяє розвиткові й вдосконаленню цивілізованих інформаційних відносин та процесу забезпечення інформаційної безпеки країни.

Висновок

Рівень демократії у нашій країні потребує більшого захисту та упорядкованого руху інформації. Ми є свідками створення правового простору в інформаційній діяльності, регулю-вання національними нормативно-правовими актами відносин як усередині інформаційних структур, так і поза їх межами. Значне накопичення нормативного масиву у тій сфері дало підставу ряду політиків, науковців, юристів висловити думку про відгалуження даного зако-нодавства в окрему галузь — інформаційне право. Хоч ця думка ще не є загальновизнаною, вона є реальним відгуком на бурхливий законотворчий процес.

Складність проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку інформаційної сфе-ри полягає в тому, що вони охоплюють цілий комплекс не лише юридичних, а й економічних і технологічних проблем.

Формування в Україні не лише ринку інформаційних продуктів та послуг (ІПП), а й загально-економічних ринкових відносин вимагає, по-перше, — врахування світового досвіду законо-давчого врегулювання та організації такого ринку і, по-друге, — створення власних законода-вчих важелів врегулювання цих процесів. Саме тому, відповідно до Закону України «Про інформацію», одним з головних напрямів державної інформаційної політики є створення системи безпеки інформації, основна мета якої — зменшення ризиків, пов'язаних з можливістю заподіяння шкоди власникам інформації (державі, юридичним та фізичним особам) внаслідок незаконного отримання і використання інформації.

З огляду на сказане можна скласти пе-релік організаційних заходів на шляху формування ринку ІПП. Для цього необ-хідно:—

розробити державну інформаційну політику, орієнтовану на комплексне забез-печення виробників та споживачів ІПП;—

закріпити провідну роль держави у розбудові інформаційної індустрії, водно-час сприяти розвиткові недержавного ін-формаційного сектора;—

привести законодавчу базу інформа-ційної галузі у відповідність з національни-ми та світовими вимогами;—

розробити систему безпеки і право-вого захисту як само? інформації, там і джерел та систем її надходження;—

розробити систему ліцензування інформаційного продукту, інституцій його створення і поширення;—

побудувати систему підтримки нау-ково-технічних розробок і технологій (уза-гальнити і сформулювати цілі, визначити методи і засоби їх досягнення);—

забезпечити безперешкодний доступ споживачів усіх рівнів до банків інформа-ційних продуктів на національному і світо-вому ринках;—

створити умови для формування вла-сних інформаційних каналів зв'язку і те-лекомунікаційних систем, а також активно? участі на ринку Інтернету;—

визначити сутність, структуру, взаємо-зв'язки системи інституцій збирання, оп-рацювання, обміну інформацією та надан-ня інформаційних послуг на національному, регіональному, галузевому рівнях, з урахуванням їх соціально-виробничої та науково-технічної орієнтації;—

проаналізувати можливості реалізації науково-технологічних розробок на світо-вому й національному ринках, а також іні-ціативні пропозиції, визначити вітчизня-ні та зарубіжні аналоги для використаних в національній інформаційно-аналітичній системі;—

розширити міждержавний обмін ін-формацією. Комплекс перелічених заходів мас га-рантувати вільне одержання інформації, швидке надходження до споживачів, що дасть змогу оперативно приймати управ-лінські, виробничі та науково-технічні рі-шення, зробити надійною взаємодію всіх інформаційних систем, забезпечити дос-туп до близьких та віддалених джерел інформації, сформувати організаційну осно-ву національного ринку інформаційних про-дуктів та послуг.

Література

Конституція України. – К., 2000.

Закон України “Про інформацію”. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №48.

Задворний А. Інформаційна безпека i свобода слова в Україні. – Украина: Информация и свобода слова, К., 1997.

Засоби масової інформації. // Україна молода. – К., № 1997., 1999. – С. 15

Засоби масової інформації. Українське законодавство. – К.: Прес-клуб, 1995. – 132 с.

Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. – К.: Академія, 1993. – 243 с.

Кастельс М. Информационная эпоха. – М., 2000. – 608 с.

Литвиненко О. Інформаційний простір та його захист: теорія і практика. // Віче. – 2000. - №10. – С.119.

Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А.З.Москаленко, Л.В.Губерський, В.Ф.Іванов. – К.: Знання, 1999. – 634 с.

Україна: Засоби масової інформації. Довідник. – К.: Національний Прес-клуб., 1993. – 115 с.

Українське законодавство: Засоби масової комунікації. – К.: Преса, 1995. – 152 с.

Чубукова О. Правова основа інформатизації суспільства. // Право України. – 2000. - №4. – С.96.

Чубукова О. Про формування національного ринку інформаційних продуктів та послуг. // Економіка України. – 1999. - №9. – С.86.

Швець М, Калюжний Р., Павловський В., Цимбалюк В. Інформаційне законодавство України: концептуальні основи формування. // Право України. – 2001. - № 7. – С. 88.