Ухилення від участі у посполитому рушінні каралося конфіскацією майна. Незважаючи на це, відмова від участі у військових походах приймає масовий характер. Шляхта дуже неохоче береться за зброю і навіть не з’являється на військові огляди.

Монопольне право шляхти на військову службу підривалося вимогою поголовної участі в рушінні усіх чоловіків, здатних тримати в руках зброю. Але в більш значній мірі військові привілеї шляхти підривалися появою найманого війська.

Поступово наймане військо повністю витісняє рушіння і стає основною частиною збройних сил. У 1578 р. з метою збільшення війська сеймом було прийнято закон про так званих вибранців. На підставі цього закону королівські селяни від 20 ланів землі виставляли одного жовніра (рекрута). Він звільнявся від усіх податків, але був зобов’язаний з’являтися на військову службу з придбаними за свій кошт зброєю і амуніцією.

Основною частиною коронного (королівського) війська були шляхетська кіннота (гусари, легка кавалерія), іноземна піхота (спочатку угорська, потім німецька), кіннота (драгуни) і артилерія. На чолі коронного війська стояв великий коронний гетьман, який посідав у Речі Посполитій важливе, незалежне місце. Польні гетьмани командували прикордонними військами.

Дисципліна у найманому війську підтримувалася завдяки суворим покаранням.

Складову частину коронного війська Речі Посполитої являло реєстрове козацтво. Королівським універсалом 1572 р. був сформований “певний почет” з низових козаків у кількості 300 чол. Ці козаки були прийняті на державну службу і внесені до особливого списку – реєстру. Остаточно реєстрове козацьке військо сформувалося у 1578 р. Усі реєстрові козаки отримували грошову винагороду і право на освоєнні ними землі.

При застосуванні реєстрового війська уряд Речі Посполитої намагався використовувати його передусім для боротьби з народними масами України, а вже потім, для охорони кордонів. Тому це військо стало офіційно зватися “Військом його королівської милості Запорізьким” (Див.: І. П. Крип’якевич Історія України С. 140).

Реєстр у кількісному відношенні не був однаковим і змінювався в залежності від політичної ситуації, яка складалася на той час.

З метою зменшити чисельність реєстру і скасувати здобуті реєстровими козаками права та привілеї у 1638 р. була видана “Ординація війська Запорізького реєстрового”. У відповідності з нею військова організація реєстрового козацтва прийняла такий вигляд. Верховне керівництво належало коронному гетьману. Військова і судова влада над реєстровими козаками зосереджувалася в руках старшого комісара, замість гетьмана, що обирався раніше. Комісар обирався сеймом за пропозицією коронних гетьманів і обов’язково повинен бути шляхтичем. Комісару були підпорядковані осавули, полковники і сотники. Військові осавули і полковники не обиралися козаками, а призначалися польськими властями з шляхтичів, які мали досвід у військовій справі. Сотники і отамани обиралися з числа козаків, які мали заслуги перед урядом Речі Посполитої.

4. Козацьке самоврядування

Запорізька Січ у своєму складі мала поділи – військовий і територіальний, у відповідності з якими і відбувалося управління нею.

Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, були загальні, або, які їх частіше називали, військові ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки – 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля товариства.

На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині ХVI – на початку ХVII ст. були: військові начальники – кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники – булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники – полковник, писар, осавул (М. С. Грушевський Історія України С. 81).

Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман був “головним командиром” і діяв як необмежений диктатор. У мирний час він був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. У мирний час військова старшина займалася адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювала козаків, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на Запоріжжі. Його основний обов’язок – здійснення суду над козаками.

Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська.

Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень кожного отамана і військової ради.

Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінний виконував у Січі роль інтенданта: його прямим обов’язком було забезпечення козаків усім необхідним (продовольством, паливом тощо), збереження грошей і майна козаків в курінній скарбниці.

За військовою частиною йшли військові чиновники, головною метою яких було надання допомоги службовим особам військової старшини у виконанні їх обов’язків.

Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалася вище за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі в своїх паланках. Похідна старшина діяла під час війни, а влада паланкової старшини поширювалася на козаків, які мешкали за межами Січі.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалася використати цю суспільно-політичну організацію у власних інтересах. Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність, всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади на протязі декількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд. Однак засилля старшини було не в змозі зруйнувати