5. Судові установи  

Судова система в українських землях безпосередньо залежала від класового і станового ладу суспільства. В її основу були покладені залежність суду від адміністрації, становий принцип побудови судових установ тощо.

Представники пануючих станів користувалися “судом рівних”. Магнати і панство судилося у сеймовому та королівському судах. Шляхта підпадала під юрисдикцію повітових шляхетських судових органів – земських судів, які сама і утворювала.

Апеляційною інстанцією для земських судів були Коронний або Литовський трибунали.

Важливу роль у здійсненні правосуддя відігравали призначені воєводою за пропозицією земського суду й шляхти возні. За дорученням земського суду або за проханням зацікавлених осіб возний здійснював огляд місця злочину, визначав розміри шкоди і т. ін. У разі необхідності він забезпечував явку відповідача до суду.

Повітовими судами для шляхти і простих людей були так звані городські суди, в яких головними суддями звичайно виступали воєводи і старости. Городські суди поділялися на вищі і нижчі. До вищого суду входили головні судді і представники місцевих феодалів. Нижчий суд складався з намісника головного судді, шляхтича і писаря.

Городські суди розглядали справи, що стосувалися найбільш тяжких злочинів, коли злочинець був затриманий на місці злочину, справи про повернення невірної челяді і залежних селян. Важливою функцією городських судів було виконання вироків і рішень інших судів.

Значними на той час були судові функції церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, які розглядали справи про порушення догматів християнської віри і церковних обрядів та ін., і церковний доменіальний суд, що виступав, як і суд феодала, яким була церква, у відношенні залежних від неї людей. Аналогічними правами у відношенні ченців і підлеглого монастирям населення користувалися монастирські суди. Судові функції у церковних судах виконували протопопи, єпископи і консисторський суд митрополита.

У відношенні міщан королівських і приватновласницьких міст судові функції виконували судді, які призначалися власниками цих міст, що було по суті різновидом доменіального суду.

Основними видами судів у містах України з самоврядуванням були поточний і виложений суди. Поточний суд збирався у міру необхідності, але не пізніше як на третій день після подання позивачем скарги. Виложений суд працював під головуванням войта. Він збирався тричі на рік, і кожна сесія тривала до двох тижнів.

В Україні переважно на королівських землях, тривалий час продовжували існувати общинні, так звані копні суди. Вони були судами сільської громади. Копні суди в Україні були досить поширені, бо виступали носіями віковічних традицій звичаєвого права. Копний суд територіально об’єднував декілька сіл. Його засідання проходили на заздалегідь визначеному місці, куди збиралися представники селянських дворів. Право належати до копи мали тільки глави сімей, які постійно проживали в даному місті.

Своєрідна судова система існувала у запорізьких козаків. Судові функції тут виконували усі представники козацької старшини. Кошовий отаман вважався найвищою судовою інстанцією.

Основні функції щодо здійснення правосуддя у запорізьких козаків покладалися на військового суддю. У своїй діяльності він керувався звичаєвим козацьким правом і традиціями, занесеними на Запоріжжя з усієї України. Військовий суддя розглядав кримінальні і цивільні справи. Однак не по всіх справах він виносив остаточно рішення. Найбільш складні справи він передавав кошовому отаману або військовій раді.

Висновок

Великий вплив на характер державного ладу, в том числі на структуру найвищих органів державної влади і управління Литви і Польщі, мав союз цих держав, що ставав все більш міцним. Основу цього союзу було закладено у 1385 р. Кревською унією у відповідності з якою великий литовський князь Ягайло став і королем польським. Подальше зміцнення зв’язків між Литвою і Польщею відбулося у 1413 р. завдяки унії, законодавчо оформленої Городельським привілеєм. Таким чином, перші кроки зближення Литви і Польщі мали характер особистої унії. Обидві самостійні держави об’єднувала особа спільного монарха.

Проте після Люблінської унії 1569 р. становище держав змінилося. У відповідності з цією унією до складу Польського королівства увійшли українські землі, Польща і Литва були об’єднані в єдину державу – Річ Посполиту. Великий князь Литовський став одночасно і королем польським.

Державний лад Речі Посполитої в основному сформувався у перші роки її існування. Велике значення в цьому процесі мали “Генрікові артикули”, прийняті у 1572 р. в зв’язку з обранням королем Речі Посполитої французького принца Генріха Валуа. Згідно з артикулами Річ Посполита проголошувалася дворянською республікою з королем, що обирався, на чолі.

Міста в Україні були самостійними територіальними одиницями. Багато з них набули самоврядування на засадах магдебурзького права.

Магдебурзьке право в українських мстах застосовувалося поступово. Його поява тут обумовлена тим, що залежність міст України від феодальної держави і окремих феодалів негативно впливала на становище українського міщанства. Наприкінці ХV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на “вільність” тобто переводити їх на самоврядування на основі магдебурзького права.

Основою збройних сил було військо. Складову частину коронного війська Речі Посполитої являло реєстрове козацтво. У 1638 р. була видана “Ординація війська Запорізького реєстрового” , тобто була утворена Запорізька Січ.

Не дивлячись на те, що українські землі знаходилися під владою Литви та Польщі українському народу всеж таки була притаманна національна свідомість, відчуття рідної землі, нерозривності зв’язку поколінь, історичного обов’язку зберегти духовні здобутки свого народу – культуру, мистецтво, мову, звичаї і все те, без чого неможливе існування нації.

Список використаних джерел

М. Грушевський Історія України. – Київ: Жовтень 1990

І. П. Крип’якевич Історія України