КУРСОВА РОБОТА

з конституційного права України на тему:

“Функції та повноваження Президента України”

Зміст

Вступ

Світова історія президентської влади та президентської форми правління має довгий шлях. Згадаємо, перша Конституція США 1787 року ввела посаду президента, а перший президент Америки Джордж Вашингтон обійняв цей пост 30 квітня 1789 р. У Франції посаду президента введеною Конституцією 1848 року за часів Другої Республіки. 20 грудня 1848 р. ним став Луї Наполеон Бонапарт. Перший президент Швейцарської конфедерації Й. Фурер почав свою діяльність теж 1848 року.

Проблеми інституту президентства стають актуальними, як правило, в період революції, реформ і тісно пов’язані з розробкою їх теорією держави, теорією поділу влади, теорією державного управління. Наприклад, проект графа М. М. Сперанського підкреслював, що “необхідно визначити особу, яка представлятиме державну владу...” План государственного преобразования графа М. М. Сперанского (Введение к Уложению государственных законов 1809 г.). – М., 1905. – С. 3. . Немає сумніву, що при складанні проекту своєї Конституції М. Муравйов використав проект М. Сперанського. У проекті Конституції М. Муравйова чітко було проведено принцип поділу влад з виділенням інституту, подібного інституту президента Якушкин В. Е. Государственная власть и проекты государственной реформы в России С приложением Конституции Никиты Муравьова. – СПб., 1906. – С. 77. .

Для української політико-правової думки є традиційним обґрунтовувати важливість ролі керівника держави. Розроблялися та обговорювалися різні методи посилення авторитетності лідера нації – або через успадкування, або через правове закріплення. Прихильники консервативної течії схильні були вважати за оптимальний варіант спадковий принцип визначення керівника держави. Найбільшою помилкою Богдана Хмельницького (як приклад нереалізованої даної ідеї), на думку українських консерваторів, була його відмова коронуватися в Києві на великого князя Київського.

У новітній історії вищезазначена дискусія перемістилася в площину з’ясування співвідношень і компетенції між інституціями парламент – президент. Однак досвід творення молодої держави підказував важливість інституту президентства. За приклад розуміння цієї ідеї може слугувати позиція лідерів Центральної Ради, котрі усвідомили важливість введення посади, аналогічної посаді президента За проектом “Конституції Народної Республіки (Статус про державний устрій, права і вольності УНР)”, ухваленим на останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 р. , та посилення ролі цієї інституції. Таким чином, принцип обрання глави держави прямим шляхом та легітимне правове забезпечення його ролі має вважатися висновком української історичної традиції Див.: Томенко М. Українська перспектива: історико-політичні підстави сучасної державної стратегії. – К., 1995. – С. 35. .

Деякі аспекти організації інституту глави держави розглядалися у працях дореволюційних юристів, присвячених розробці проблем правової держави, – А. С. Алексеєва, В. М. Гессена, С. Н. Котляревського та ін.

З моменту прийняття “Маніфесту про удосконалення державного порядку” від 17 жовтня 1905 р. до Жовтневої революції 1917 року ідея організації державної влади на основі поділу влад і заснування поста президента знаходила відображення в роботах Т. Т. Савича, В. Обнінського та ін.

Проекти організації інституту президента були в 1917 розі розроблені також професором права К. А. Кузнецовим і комісією Тимчасового уряду під керівництвом професора І. І. Лазаревського.

У другій половині 80-х ідея правової держави, поділу влад отримала визнання в політичних та державних документах, до неї звернулися у своїх працях Г. В. Атаманчук, Г. В. Барабашев та інші.

Звернемо увагу на деякі проблеми президентського правління, щоб краще зрозуміти ситуацію сьогодення. Одна з таких серйозних проблем виникла у сфері організації виконавчої влади вищого рівня – у взаємодіях Президента і Уряду країни.

Згідно із законом Президент СРСР не ставав головою виконавчої влади, зберігалася Рада Міністрів як уряд держави. Президент, виходячи з цієї концепції, мав визначати загальні орієнтири діяльності уряду, контролювати його роботу. Відсутність досвіду президентського правління і, головним чином, невисокий авторитет уряду, допущені ним помилки і невирішені проблеми стали причинами поступового перекладання на плечі Президента багатьох повноважень Ради Міністрів СРСР, втручання голови держави в оперативну виконавчу діяльність.

Ці обставини яскраво проявилися при прийнятті президентських указів у сфері народного господарства. Деякі з них, наприклад, “Про заходи допомоги дітям, що проживають в зоні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”, “Про взаємодію союзних і республіканських органів з фінансово-кредитних питань в період підготовки нового Союзного договору”, фактично підмінили урядові постанови, що мало і певні негативні наслідки. З одного боку, уряд все більше втрачав самостійність, упевненість у своїх діях, а з іншого – президентська влада переобтяжувалась другорядними питаннями, відволікалася від глобальних, кардинальних проблем державного будівництва.

Відбувся розрив між центром прийняття рішень з господарських питань, яким все більше ставав Президент, і суб’єктом, що ніс усю відповідальність за стан управляємості економікою, - урядом. Доцільно врахувати також те, що апарат президентської влади перебував у стадії становлення і не мав відповідних управлінських структур для оперативної діяльності. В той же час великий апарат Ради Міністрів СРСР фактично не виконував своїх функцій, потребував реформування. Криза виконавчої влади охопила тоді й регіони. Надія Президента СРСР М. С. Горбачова на те, що місцеві Ради і виконкоми стануть ефективними інструментами президентської влади в регіонах, не виправдалась.

Загальні кризові явища, розрегулювання господарства, падіння дисципліни і правопорядку негативно позначились на діяльності виконавчо-розпорядчих органів. Не справила позитивної дії теза про те, що місцеві Ради усіх рівнів не лише здійснюють самоврядування, але й володіють суверенітетом і самі вирішують, який обсяг прав вони можуть передати вищестоящим органам державної