- Президент не міг бути народним депутатом;

- займати будь-яку посаду у державних органах і громадських об’єднаннях, а також в інших організаціях та займатися комерційною діяльністю.

Передбачалось, що при вступі на посаду Президент приносить присягу на пленарному засіданні Верховної Ради. Момент прийняття присяги визначався як момент вступу Президента на посаду.

З огляду на те, що дана державна посада запроваджувалась вперше, Закон передбачав, що до вступу Президента на посаду виконання наданих йому повноважень покладається на ті самі органи і посадові особи, які їх до цього виконували.

Закон встановлював, що Президент України:

виступає гарантом забезпечення прав і свобод громадян, державного суверенітету України, додержання Конституції і законів Української РСР;

представляє Україну у міждержавних і міжнародних відносинах;

вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності державної і суспільної безпеки та територіальної цілісності республіки;

очолює систему органів державного управління, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою;

звертається з посланнями до народу України, подає на розгляд Верховної Ради щорічні доповіді про виконання прийнятих Верховною Радою соціально-економічних та інших програм, про становище України та програми внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності Президента і Уряду;

представляє Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра та вносить пропозицію Верховній Раді про звільнення його з посади;

за погодженням з Верховною Радою призначає на введену на той час посаду Державного міністра з оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР;

веде переговори і підписує міждержавні і міжнародні договори України, які набирають чинності після ратифікації їх Верховною Радою;

нагороджує державними нагородами України, присвоює почесні звання України;

вирішує питання прийняття до громадянства і виходу з громадянства України, надання притулку;

здійснює помилування осіб, засуджених судами України;

приймає рішення у випадках оголошення стану війни та небезпеки державному суверенітету України про загальну чи часткову мобілізацію на території України та затвердження воєнного стану в окремих місцевостях республіки;

оголошує в разі необхідності зонами надзвичайних екологічних ситуацій окремі місцевості України.

Президентові надавалося право на основі і на виконання Конституції і законів України в межах своєї компетенції видавати укази, обов’язкові до виконання на території України.

Передбачалося, що у разі визнання Конституційним Судом України указів Президента такими, що суперечать Конституції і законам України, вони вважаються нечинними.

Президент мав право скасовувати постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, Уряду Кримської АРСР, акти міністерств України, інших підвідомчих йому органів, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, а також зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території України, якщо вони суперечили Конституції і законам України.

На Президента покладалося також підписання законів України. У разі незгоди він мав право не пізніш як у двотижневий строк повернути закон із своїми запереченнями до Верховної Ради для повторного обговорення і голосування. Якщо ж Верховна Рада більшістю голосів підтвердить раніше прийняте нею рішення, закон мав вважатися прийнятим.

Президентові надавалося право недоторканості.

Проте у разі порушення Президентом Конституції і законів України він за висновком Конституційного Суду підлягав зміщенню з посади Верховною Радою України. Рішення про зміщення Президента в такому разі мало прийматися більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів України.

Верховна Рада України могла призначити всеукраїнський референдум з питання про дострокове припинення повноважень Президента за ініціативою громадян України.

На тому ж засіданні, 5 липня 1991 р., Верховна Рада прийняла закон “Про Президента Української РСР” Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33. – Ст. 447. , яким конкретизувалися деякі положення згаданого вище Закону. Зокрема, визначалися порядок приведення Президента до присяги і вступу його у посаду.

Закон встановлював, що Президент не пізніш як у тринадцятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів у визначену Верховною Радою дату в урочистій обстановці на засіданні Верховної Ради приносить присягу такого змісту:

“Урочисто присягаю народові України при здійсненні повноважень Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки суворо додержуватись Конституції і законів Української РСР, поважати і охороняти права і свободи людини і громадянина, захищати суверенітет Української РСР, сумлінно виконувати покладені на мене високі обов’язки”.

При принесенні присяги Президент має тримати Конституцію держави.

Приведення Президента до присяги покладалося на Голову Верховної Ради або особу, яка виконує його обов’язки.

Закон передбачав, що якщо особа, обрана Президентом, є народним депутатом, то її депутатські повноваження припиняються з моменту вступу на посаду. У разі порушення цієї вимоги обрана особа не може бути приведена до присяги, і таке порушення призводить до втрати президентських повноважень.

Президентові надавалося право брати участь у засіданнях Верховної Ради, в обговоренні питань, внесених на її розгляд.

Щодо підписання Президентом законів, зазначалося, що якщо у разі повторного обговорення і голосування повернутого Президентом закону із його запереченнями Верховна Рада більшістю голосів підтвердить раніше прийняте нею рішення, то закон вважається прийнятим, і Президент зобов’язаний підписати його у десятиденний строк з дня повторної передачі його на підпис.

Здійснювати свої повноваження Президент мав, спираючись на Кабінет Міністрів, а для забезпечення своєї діяльності міг створювати необхідні управлінські і консультативні структури.

Зазначалося, що Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Свої обов’язки він має виконувати до вступу на посаду новообраного Президента, крім випадків зміщення його з посади Верховною Радою у разі порушення законів