історію так званих власницьких колоній (колонії, створювані англійськими аристократами на основі феодальних пожалувань Стюартів). Такими колоніями були Меріленд, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Делавер, Північна і Південна Кароліна (спершу – єдина колонія Кароліна), Джорджія Краткая история США / Пер. с англ. под ред. Б. М. Шпотова. – М., 1993. – С. 37. . Засновувалися вони як феодальні манори з метою визискування поборів і підтримання відповідних політико-правових норм, але в реальності їх розвиток з самого початку пішов протирічно, феодальні експерименти ніде не вдалися, поступившись місцем буржуазним відносинам. Першу власницьку колонію (Меріленд) заснував лорд Балтимор в 1632 р. Слёзкин Л. Ю. У истоков американской истории: Массачусетс, Мэриленд, 1630-1642. – М., 1980. – С. 40. Король Карл І наділив його правами повного феодального власника. Однак швидко з’ясувалося, що феодальні порядки в колонії не приживуться. Під тиском громади лорд Балтимор вже в 1637 р. доручив своєму брату Леонарду Калветру, наміснику Меріленда, створити урядову асамблею, котра повинна була давати тому “пораду і згоду” з законодавчих питань Там само. – С. 41. . В роки Англійської революції мерілендська асамблея зміцнила свої позиції: вона отримала право ініціювати закони і стала засідати окремо від губернаторської ради, представши, таким чином в якості “народної палати” Там само. – С. 43. . Таким чином, абсолютна феодальна влада в Меріленді фактично виключалася, провалилися і спроби ввести в Меріленді феодальне землекористування: якщо поселенці і виплачували лорду фіксовану, тобто більшою мірою феодальну, ніж капіталістичну ренту, вони були особисто незалежними і, якщо рента виявлялася обтяжливою, просто уходили на вільні землі, щоб займатися вже чисто фермерським господарством. В одному відношенні суспільні порядки в Меріленді виявилися навіть більш передовими, ніж в інших колоніях: оскільки лорд Балтимор був католиком, протестанти не могли утвердити в його володіннях свою гегемонію (котра, як показала практика інших колоній, часто означала теологічну диктатуру), а повинні були проявляти віротерпимість.
В 1662 р. була заснована інша феодальна колонія – Кароліна, власником якої стали 8 фаворитів Карла ІІ, власники доручили підготувати “фундаментальну конституцію” Дж. Локку. Локк склав те, чого від нього і чекали – конституція вводила в Кароліні соціальну і політичну ієрархію. Але, як і в Меріленді, феодальний лад в Кароліні не прижився: за наявності в Північній Америці вільних територій і більш вільних колоній, поселенці воліли “об’їжджати Кароліну стороною” Согрин В. В. Политическая история США. ХVII – ХХ вв. – М., 2001. – С. 14. . Аби не спустошити колонію, власники вимушені були піти на поступки, вже відомі за досвідом Меріленда.
Найбільш іменитим аристократом, який отримав право на колоніальні володіння був брат Карла ІІ Яків, герцог Йоркський. Його володіння, назване Нью-Йорком, було організоване у відповідності з принципами феодального манора. Намісники Якова на протязі 20 років, починаючи з 1664 р. намагалися насаджувати в Нью-Йорку “Закони Герцога”, як називався правовий кодекс колонії, але потім й вони вимушені були поступитися поселенцям, погодившись на скликання представницького зібрання з законодавчими повноваженнями История США в 4 т. / под ред. Г. Н. Севастьянова. – М., 1983. – Т. 1. – С. 94. . Перелік подібних прикладів можна було б продовжити.
Економічні передумови війни за незалежність визначили також спроби метрополії обмежити свободу підприємництва і підпорядкувати його своїм інтересам.
У другій половині ХVII і в перших десятиліттях ХVIII ст. була видана серія парламентських актів, яка регламентувала зовнішню торгівлю колоній. Заборонялося вільно торгувати з іншими морськими державами, а також розвивати в колоніях обробну промисловість. Але віддаленість Північної Америки робила такі заборони малоефективними, їх вдавалося уникати.
Закон 1763 р., що забороняв самочинно переселятися на захід, за Аппалачські гори, повинен був утримувати колоністів в певних адміністративних межах земельної метрополії короля і лордів-власників, що намагалися збільшити квитренту. Окрім того, британський уряд піклувався пошуками коштів для утримання величезного управлінського апарату колоніальної імперії і військ, що там розміщувалися. Для цього в
1764 р. вводилися нові мита на ряд товарів. Актом 1765 р. передбачалося розміщення в Америці 10 тис. солдатів регулярної армії, а для покриття видатків на них в тому ж році був прийнятий акт про гербовий збір Бирюлев И. М. Новая история. – Запорожье, 1999. – Ч. 1. Начало нового времени (ХVI – конец ХVIII века). – С. 107. .
На відміну від попередніх постанов даний закон стосувався практично усіх колоністів, так як гербовим митом обкладалося оформлення практично усіх документів і випуск друкованих видань. Прийняття його парламентом викликало першу бурхливу реакцію протесту в колоніях. Рух проти гербового збору проходив під гаслом “ніяких податків без представництва”. Колоністів обурила не тяжкість податку (він не був великим), а сам факт його введення парламентом, в якому були відсутні представники північноамериканських колоній. Вперше в американській історії обурені маси вийшли на вулиці міст. Радикально налаштовані колоністи розгорнули антианглійську агітацію, створивши низку політичних клубів під назвою “Сини свободи”. Погрозами і демонстрацією сили вони зірвали виконання акта про гербовий збір, не давши жодному збирачу приступити до своїх обов’язків.
Одночасно посилювався аграрний рух проти феодальних повинностей, що набув особливого розмаху в колоніях Нью-Йорк, Північна і Південна Кароліна. На початку 70-х рр. ХVIII ст. розгорнулася партизанська боротьба у Зелених гір, котрі були тоді прикордонним районом нинішнього штату Вермонт. Фермери і сільське населення, разом з частиною міських мешканців, склали основну масу майбутніх