Всі ці ідеї не могли, природно, не накласти свого відбитку на Декларацію незалежності – документ, покликаний виразити сукупну волю провідних у всіх тринадцяти колоніях політичних сил. Можна сказати, що I Конгрес (1774) і прийняті на ньому рішення стали фактично першими проявами спільної, організованої діяльності американських колоній. Саме тоді були закладені основи їх подальшого об’єднання, закріплені на II Конгресі прийняттям рішення про організацію спільних військових дій. Вже в ході війни остаточно оформилося прагнення вести боротьбу до повного відокремлення від метрополії і отримання колоніями статусу вільних і незалежних держав. В квітні – травні 1776 р. в Північній Кароліні, Віргінії і інших колоніях була проголошена незалежність. Колонії оголосили себе республіками-штатами, а 1 липня 1776 р. законодавчі збори Віргінії прийняли так звану Віргінську декларацію прав, котра стала першою декларацією в історії американського народу.

Віргінська декларація охоплювала усе коло ідей, що обґрунтовували відокремлення від Англії і утворення демократичної республіки. Незабаром (4 липня 1776 р.) у Філадельфії на основі Віргінської декларації була прийнята загальноамериканська Декларація незалежності. Але не дивлячись на прийняття цього доленосного документу, що проголосив колишні колонії вільними і незалежними Штатами, американському народу знадобилося ще сім довгих років вкрай напруженої боротьби на військових і дипломатичних фронтах, щоб відстояти і утвердити своє право на незалежність.

В юридичному плані Декларація незалежності являє собою самостійний документ і не є частиною Конституції США, хоча друкується іноді разом з нею. Політичні і юридичні принципи, проголошені в Декларації, послужили революційним гаслом, під яким американська буржуазія вела і успішно завершила боротьбу проти британського гніту.

Декларація визначала в якості основи прав жителів провінцій лише “закони природи і її творця” Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М., 1984. – С. 79. . В Декларації подавалося нове визначення договірної основи державної влади, що відповідало республіканському ідеалу. Ще в 1775 р. А. Гамільтон, подібно іншим патріотам, розглядав суспільний договір як угоду між “государем і підданими”, що відповідало прихильності американців до конституційної монархії Бельсон Я. М., Ливанцев К. Е. История государства и права США. – Л., 1982. – С. 82. . Декларація, подібно “Здоровому глузду” Пейна, виключала з числа учасників суспільного договору государя і проголошувала, що “справедлива влада” уряду ґрунтується лише на “згоді підпорядкованих” Там само. – С. 84. .

Більшу частину Декларації займає викладення різноманітних обвинувачень на адресу парламенту і монархії Англії, які насаджувала в Північній Америці політичне свавілля і діяли всупереч економічним інтересам колоністів. Справжнє же значення Декларації полягає в її

соціально-філософській частині, де викладені три основоположні доктрини просвітників: про рівність природних прав людини, про суспільний договір як джерело політичної влади, про право на революційне усунення деспотичного уряду. Присягнувшись цим принципам, Американська революція перестала бути лише національним явищем, набула всесвітньо-історичного звучання і значення.

Кредо епохи Просвітництва було викладено Джефферсоном мовою високої і разом з тим доступної простому народу прози в трьох лаконічних реченнях: “Ми вважаємо очевидними наступні істини: усі люди створені рівними, і всі вони наділені творцем певними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав люди утворили уряди, які беруть на себе справедливу владу зі згоди підлеглих. Кожного разу, коли яка-небудь форма правління веде до порушення цих принципів, народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд, заснований на таких принципах, які, на думку народу, більш за все сприяють його безпеці і щастю” Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М., 1984. – С. 79. .

Серед істориків в цілому переважає думка, що Американська революція була викликана до життя англійською колоніальною зверхністю, яка сковувала розвиток в провінціях капіталізму і демократії. Як відзначав американський історик Ч. Ендрюс, “драматична ситуація, що викликала до життя Американську революцію полягала у протиріччі між нерухомою, заснованою на традиції і прецеденті системою метрополії і потребами “живого, динамічного організму”, яким були колонії Цит по: Болховитинов Н. Н. США: проблемы истории и современная историография. – М., 1980. – С. 12. .

Велика група істориків, серед яких такі авторитети, як К. Россістер, Л. Харч, Д. Бурстін, вважає, що демократичні начала були міцно укорінені в Америці вже в колоніальний період і мета революції полягала не в завоюванні, а в захисті демократії Кунина А. Е. США: методологические проблемы историографии. – М., 1988. – С. 19. . Менша частина істориків США, серед яких К. Беккер, М. Дженсен, інші представники прогресистської і радикальної шкіл, доводять, що Американська революція виникла в першу чергу з причини недемократизму внутріполітичного устрою колоній, а її стрижнем була не антиколоніальна, а саме “внутрішня революція” Кунина А. Е. США: методологические проблемы историографии. – М., 1988. – С. 21. .

У вітчизняній історіографії прийнята думка, згідно з якою Американська революція була в першу чергу антиколоніальною, оскільки англійське панування було головною перешкодою для розвитку в Північній Америці капіталістичних і демократичних начал Согрин В. В. Политическая история США. ХVII – ХХ вв. – М., 2001. – С. 52; Виноградов В. Н., Гусева Н. М., Зверев А. М., Исламов Т. М. Ковальская М. И. Новая история