Серед прав, які були делеговані Конгресу, явно бракувало найбільш важливих, без котрих він не міг претендувати на роль скільки-небудь ефективного органу. Конгрес був позбавлений права вводити податки і ввізні мита, що перетворювало його на “владу без гаманця” Краткая история США / Пер. с англ. под ред. Б. М. Шпотова. – М., 1993. – С. 54. , вічного прохача і вічного боржника легіслатур штатів.

Він був позбавлений і права регулювати внутрішню торгівлю, що швидко призвело до численних “економічних війн” між штатами. Конгрес був наділений правом арбітражу різноманітних спорів між штатами, але не володів засобами для примусу до виконання своїх рішень, таким чином “в усіх випадках Конгрес повинен був розраховувати на добру волю урядів штатів” Согрин В. В. Политическая история США. ХVII – ХХ вв. – М., 2001. – С. 52. .

З трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової – Статті Конфедерації зафіксували (в тому вигляді, в якому вона вже склалася стихійно) створення лише однієї, законодавчої, у вигляді Конгресу.

Що стосується виконавчого органу, то він виступав в якості придатку законодавчого: Конгрес міг створювати зі своїх делегатів різноманітні комітети, які спостерігали за проведенням прийнятих рішень в життя. Виконавча влада виявилася вкрай розпорошеною: Конгрес відмовився призначити як голову виконавчої влади, так і який-небудь аналог виконавчої ради.

Сам Конгрес складався з однієї палати, де депутати, щорічно змінювані легіслатурами, могли бути в будь-який момент відкликані. Кожний штат, незалежно від числа делегованих депутатів, мав на засіданнях Конгресу один голос. Як показала політична практика революційного періоду, члени Конгресу “часто сприймали себе як посланців суверенних республік, зобов’язаних неухильно проводити в життя волю своїх легіслатур” Согрин В. В. Политическая история США. ХVII – ХХ вв. – М., 2001. – С. 52.. Часом уряди штатів ніби взагалі забували про існування Конгресу. На одну з його сесій з’явилися делегати лише від трьох штатів Фурсенко А. А. Американская революция и образование США. – Л., 1978. – С. 95. . В 1784 р. в Конгресі ледве зібрали кворум для утвердження договору з Англією, що визнавав незалежність США Там само. – С. 96. .

Для ратифікації Статей Конфедерації вимагалася згода усіх штатів. Це призвело до того, що вони вступили в силу лише 1 березня 1781 р. (тобто через чотири роки з моменту схвалення Конгресом). Кінцевий варіант Статей Конфедерації відрізнявся від проекту в одному пункті: право власності на західні землі закріплювалося не за штатами, а за Континентальним Конгресом (тільки за цієї умови погодився схвалити Статті Меріленд, у якого не було власного фонду вільних земель.

В загальному підсумку Статті конфедерації відображали прагнення повсталих проти британського панування американців надійно захистити свої свободи від зловживань центральної влади.

Таким чином, Сполучені Штати являли в цей період не союзну державу, а союз держав, центральний уряд якого не мав достатньо владних повноважень. Вищий орган конфедерації – однопалатний Конгрес фактично не володів правом втручатися у внутрішні справи штатів. Вирішення будь-яких питань, що входили до компетенції Конгресу передбачало згоду не менш 9 з 13 штатів. Фактично за штатами зберігалася повна самостійність в таких справах, як введення податків і мит, утримання армії і флоту. Природно, саме по собі прийняття Статей Конфедерації 1781 р. мало певне позитивне значення, так як знаменувало собою крок уперед на шляху єднання сил незалежності і централізації країни. Однак цього було не досить – проголосивши республіку, Статті Конфедерації встановили форму державного устрою у вигляді нетривкої конфедерації.

Державно-правова структура конфедерації виявилася такою, що не передбачала постійного виконавчого органу. Єдиним спільним законодавчим органом був вищезгаданий Конгрес, в котрому кожний штат мав один голос. Нарешті, Статті Конфедерації зберегли безправне становище негрів і індіанців, виключених з категорії “американський народ”.

Ситуація, що склалася після прийняття Декларації незалежності і Статей Конфедерації об’єктивно показала слабкість конфедерації як нового державного утворення, необхідність використання в ньому федеративних начал; кожний зі штатів, приступив до розробки і утвердження своєї конституції. Окрім того, процес конституційної творчості досить швидко розвивався в окремих штатах і до проголошення Декларації незалежності. Так, в січні 1776 р. була прийнята конституція в Нью-Хемпширі, в березні – в Південній Кароліні. В травні того ж року континентальний Конгрес приписав колоніям необхідність створити органи державної влади, а вже в середині 1777 р., тобто через рік після підписання Декларації незалежності, всі американські колонії (окрім трьох) набули самоврядування на основі прийнятих в них конституцій. В законодавчих актах, прийнятих штатами були істотні відмінності.

Найбільші розходження стосувалися перш за все виборного права. Так, в Джорджії цим правом володів кожен білий чоловік, що володіє власністю на суму не менш 10 ф. ст. В Пенсільванії, де конституція закріплювала відносно малий майновий ценз, вимагалося, щоб виборцями були особи “найбільш відомі мудрістю і доброчинністю”, що надавало правлячим верствам широкі можливості виключати зі списку виборців небажаних для них осіб. Для пасивного виборчого