Тільки "охлюль-хальваль-акад" чи особлива категорія знатних вправі радити правителям і вирішувати, чи є їхня політика законною стосовно положень шаріату. Законотворча функція цієї групи полягає в тому, що вони виносять рішення про відповідність законів глави держави, постанов уряду й інших нормативних актів принципам шаріату. Їхня діяльність схожа з діяльністю державної Ради у Франції, Верховного Суду в США, до функцій яких входить конституційний нагляд. Конституційні принципи в мусульманських державах почали складатися під час англо-французьськой колонізації, а саме в 1861 була видана беєм Тунісу перша конституція.
Зараз йде період кодификації мусульманського права в багатьох країнах, серед них Пакистан, Індонезія, а в Туреччині з 1926 р. взагалі від нього відмовилися. У багатьох державах мусульманське право конституційно вважається основою законодавства. Воно застосовується по багатьом питанням, але особливо в цивільних відносинах дотепер зберігаються шаріатські суди. У деяких країнах Центральної і Східної Африки мусульманське право використовується як звичайне право. Хоча мусульманське право і впливає на правові системи мусульманських держав, але все рівно зараз спостерігається тенденція до застосування таких джерел права як правовий звичай і нормативно-правовий акт.
Практично в усіх мусульманських країнах вплив мусульманського права обмежується брачно-сімейними і пов'язаними з ними відносинами, тобто тими, що входять до поняття "особистий статус". Єгипет був першою державою, що відмовилося ще наприкінці XIX століття від мусульманського права, як від єдиного джерела права. Як приклад можна ще привести Саудівську Аравію, що вважається країною традиційного ісламу. Навіть тут усе більше застосовуються в судочинстві і законодавстві "подвійні стандарти", а в комерційному праві пріоритет вже віддається "англо-американському" праву.
Численні мусульманські суспільства, у яких визнають у якості одного із символів віри досконалість і авторитет мусульманського права, могли існувати століттями і продовжують існувати, головним чином керуючись звичаями. Звичай не входить до мусульманського права і ніколи не розглядається як право, але це не означає, що він відкидається мусульманським правом. Воно займає стосовно звичаю позицію, подібну з відношенням західного права до застереження про полюбовну або світову угоду, що у деяких випадках визнається суддею. Зацікавленим особам дозволено в ряді випадків організувати свої відносини і регулювати свої розбіжності без втручання права.
Іслам зміг поширитися у світі тільки тому, що зберігав таку ліберальну позицію і не вимагав пожертвувати способом життя, священним звичаєм. Зрозуміло, що деякі звичаї можуть бути незаконними з погляду мусульманського права, але багато звичаїв можуть існувати, не викликаючи нарікань. Таке положення звичаїв, що тільки доповнюють мусульманське право в тих питаннях, що воно не регулює: звичаї, що стосуються сум і способів виплати приданого, звичаї, що регулюють використання джерел, що протікають між двома земельними володіннями.
Мусульманське право містить дуже мало імперативних пропозицій і надає широкі можливості вільній ініціативі. У результаті угод можна, залишаючись вірним ісламові, внести дуже істотні зміни в норми, що пропонує мусульманське право, але які не вважаються обов'язковими.
У силу цього принципу судова практика мусульманських країн допускає, наприклад, при укладенні шлюбу застереження, що дружина зможе згодом відмовитися від шлюбу або що вона одержить таке право, якщо чоловік не збереже одношлюбності. Можливість розвитку мусульманського права шляхом приватних угод не втрачає, проте, свого значення. Немає нічого простішого, як приписати індивідові намір укласти договір, навіть якщо власне кажучи це є чистою фікцією. Судова практика мусульманських країн діяла саме в такий спосіб.
Конец формы
Конец формы
Конец формы
Конец формы
Конец формы
Література
Гусарєв С.Д. Основи держави. Навчальний посібник. – Київ, Юрінформ, 1995
Загальна теорія держави і права./За ред. В.В.Копейчинкова, К:Юрінком Інтер-1999 р.,.
Колодій А.В. Загальна теорія держави. – Київ, Юрінком, 1999
Мала Енциклопедія Етно-державознавства, Національна Академія Наук України, Iнститут держави і права ім. В.М.Корецького, Видавництво "Генеза" та "Довіра", Київ 1996.
Муромцев Г.И. Источники права (теоретические аспекты проблемы).//Правоведение, 1998 г., N 2, с.23.
Настюк М. Правознавство. - Львів, Видавництво “СВІТ”, 1994
Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.
Право: Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
Правознавство. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Копейчикова, К.:Юрінком Інтер – 2000р.