Проведена Укрстрахнаглядом (відповідно до прийнятого Закону "Про
страхування") робота з переліцензування страхових компаній дозволила
залишитися на ринку страхування близько 200 компаніям, тобто їх кількість
скоротилась майже в 4 рази. Основною причиною цього стало невиконання вимог щодо збільшення розміру статутного капіталу, визначеного законом як
еквівалент 100,0 тис. доларів США. Закон дозволив підняти рівень страхової
справи в Україні на вищий щабель.

Новий етап у розвитку ринку страхування веде свій відлік із 2001 року, коли конструктивна робота Комітету Верховної Ради України з питань фінансової і банківської діяльності разом з Лігою страхових організацій України та Міністерства фінансів України, дозволила підготувати та прийняти нову редакцію Закону України "Про страхування".

Тепер Закон "Про страхування" поставив серйозні вимоги щодо фінансової надійності та стабільності страховиків України, зокрема , мінімальний розмір статутного фонду страховика встановлено у сумі, еквівалентній 1,0 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро.

Позитивні зрушення є і в підтримці та стимулюванні укладання договорів
довгострокового страхування життя. На жаль, залишаються неврегульованими
питання роботи страхових брокерів та організацій перестрахування в
нерезидентів, не встановлена повноцінна система обов`язкового страхування
цивільної відповідальності власників транспортних засобів, хоч Україна
однією з перших серед країн СНД ще в 1996 році приєдналася до міжнародної
системи "Зелена карта". Все це шкодить іміджу України на міжнародному ринку надання страхових і перестраховувальних послуг.

І все ще можна відмітити щорічний приріст розміру страхових премій в 1,5-2 рази. Якщо, наприклад, страхові премії в 1994 році складали 144 млн. грн., то в 2002 році їх розмір досяг майже 4,5 млрд. грн.

Проте незрозумілим є небажання багатьох страхових компаній працювати із сільськими споживачами. Саме тому значна частина власників сільських
будинків залишається сам на сам із своїми ризиками. Необхідно відновити
втрачені добрі традиції страхових агентів колишнього Укрдержстраху, коли
вони були бажаними порадниками в кожній сільській оселі. Адже законодавча
база для цього є, достатньо й досвідчених спеціалістів та науковців цієї
галузі.

Страхова діяльність в усіх економічно розвинутих країнах визнана однією з найважливіших галузей, що забезпечує дієвий захист соціальних і майнових прав та інтересів громадян від різноманітних ризиків, підтримання соціальної стабільності суспільства та економічної безпеки держави. Крім того, вона є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним засобом акумулювання значних коштів для їх подальшого вкладення в економіку.

В Україні, на жаль, довіра до страхової галузі як такої значною мірою підірвана: протягом короткого проміжку часу (1994–1997рр.) збанкрутіли більшість українських страхових компаній, збільшується заборгованість держави за обов'язковими видами особистого страхування тощо. Окремі надзвичайно важливі види страхування не розвиваються; навпаки, їх частка на страховому ринку зменшується. В першу чергу, це стосується страхування життя — з 1994 року частка цього виду страхування зменшилася більш, ніж у 53 рази.

На соціальний захист населення держава щороку витрачає близько 20–25% бюджетних коштів. При цьому, збільшується заборгованість по соціальних виплатах і не забезпечується в повному обсязі адресність виплат. Створення ефективних механізмів соціального страхування дозволить, по-перше, вирішити проблему скорочення бюджетних видатків на соціальний захист і підвищення їх адресності; по-друге, це сприятиме накопиченню інвестиційних ресурсів та розширить можливості довгострокового інвестування.

Аналізуючи ставлення держави до страхування протягом 90-х років, можна дійти висновку про її неналежну зацікавленість у встановленні цивілізованих, з урахуванням світового досвіду, правил функціонування українського страхового ринку. На рівні Уряду не було прийнято жодного програмного документу, який визначав би концептуальні засади розвитку страхової справи в Україні. Не розроблено жодної цільової комплексної програми, а ті проекти часткових заходів, що їх пропонували відповідні відомства, так і не були прийняті. Крім того, державна політика в галузі страхування була непрозорою; вона стримувала розвиток страхового ринку. Створювалися державні фонди по окремих видах обов'язкового страхування, що значно обмежує можливості страхових компаній. За участю держави створювалися страхові компанії, яким без проведення відкритих тендерів і конкурсів надаються монопольні права в окремих сегментах страхового ринку. Не вирішуються проблеми з оподаткування накопичувальних видів страхування.

Нижче міститься аналіз стану страхового ринку України та чинників, що стримують його подальший розвиток.  

Як видно із таблиці 2.1, найбільшим попитом до 1999-го року користуються послуги по страхуванню майна (61,6% від загального обсягу страхових послуг), найменшим — страхування життя (0,7%). Обов'язкове страхування в Україні займає незначну частку в загальному обсязі страхових послуг — лише 14,6% (у т.ч. державне — 1,4%). Для порівняння, в Росії аналогічний показник складає близько 40%. Це вказує на наявність потенційних резервів розвитку українського страхового ринку за рахунок обов'язкового страхування, в першу чергу, недержавного.

Слід особливо зазначити, що український страховий ринок характеризується дуже слабким сектором з надання послуг по страхуванню життя, який з 1995р. по 1999 р має стійку тенденцію до скорочення (рис.2.1).

Таблиця 2.1

Фінансова структура страхового ринку, %

Види страхування | Структура страхових премій | Структура страхових виплат | Рівень виплат

1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999

Добровільне особисте страхування | 38,0 | 29,1 | 16,7 | 9,2 | 8,3 | 59,7 | 46,8 | 37,0 | 29,3 | 32,8 | 92,7 | 74,4 | 70,2 | 71,5 | 125

в т.ч. страхування життя | 24,9 | 10,5