Основними функціями Міністерства фінансів України є:

ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;

узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:

у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України "Про страхування";

звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".[50]

Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:

невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;

недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;

інших випадках, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Міністерства фінансів України;

встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

2.2 Структура та динаміка страхового ринку України

Взятий нашою країною після проголошення самостійності курс на розвиток ринкової економіки підняв на вищий рівень страхування як інструмент захисту майнових інтересів не лише власників майна, а й держави в цілому.

За дорученням Кабінету Міністрів України законопроект "Про страхову
діяльність" був опрацьований фахівцями колишнього Укрдержстраху разом з
Лігою страхових організацій України за участю науковців.

Схвалений Кабінетом Міністрів проект закону пройшов експертизу в ряді
європейських країн та Америці. У зв`язку з передачею Верховною Радою
повноважень Кабінету Міністрів щодо прийняття законопроектів з економічних
питань, які законодавчо не були врегульовані, його було направлено до
Кабінету Міністрів. 10 травня 1993 року було прийнято Декрет Кабінету
Міністрів України "Про страхування", який мав силу закону.

Значення Декрету важко переоцінити. Адже саме він уперше в Україні поставив крапку на стихійному розвитку ринку страхування, бо ним передбачалося створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, Декрет визначив, що страховиками є юридичні особи, які створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (відповідно до Закону України "Про господарські товариства"). Визначався розмір мінімального статутного фонду, участь іноземного капіталу в статутному фонді страхової компанії тощо.

Декрет визначив також права та обов`язки страховика і страхувальників. З
його прийняттям предметом безпосередньої діяльності страховика може бути
лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність. Публікація
страховиками річних балансів діяльності стала обов`язковою.

Декрет заборонив будь-яке втручання в діяльність страховиків з боку держави, якщо воно не пов`язане з повноваженнями органів нагляду та контролю за діяльністю страховиків. Гарантувалися дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції.

Прикро, що Декретом не вдалося встановити такий розмір статутного капіталу, який би сприяв захисту майнових інтересів страхувальників. Його розмір був на рівні лише 5,0 тис. доларів США. Надзвичайно низький рівень статутного капіталу при створені страхових компаній не лише не зупинив їх ріст, а й сприяв подальшому зростанню. Їхня кількість досягла 800. З припиненням інфляційних процесів значна частина страхових компаній опинилась на межі банкрутства. Основними причинами були малий розмір статутного фонду та відсутність належним чином сформованих резервних страхових фондів. А також низька кваліфікація керівних кадрів страхових компаній.

Створення наприкінці 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою
діяльністю (далі Укрстрахнагляд) принципово змінило поняття страхового
ринку України. Тоді усвідомлювалася потреба в опрацюванні більш наповненого законопроекту, який би гарантував надійний захист майна страхувальників.

Пропозиції щодо такого закону в травні 1994 року були обговорені на першому з`їзді страховиків України, а остаточно Закон України "Про страхування" було прийнято Верховню Радою 7 березня 1996 року.

З цього часу почався другий період розвитку страхової справи в Україні.
Було прийнято низку постанов Кабінету Міністрів, які наповнили чинну
нормативно-правову базу страхування та дали поштовх щодо нових напрямків
розвитку ринку страхування в Україні. Це, зокрема, постанови КМ України про
максимальні розміри страхових тарифів із добровільного страхування майна
громадян, порядок і умови проведення обов`язкового