Майнові авторські права (вони називаються також "право на користування") практично реалізуються шляхом укладення авторських договорів, по яких ці права передаються — на певний строк і у визначеному обсязі — новим власникам (користувачам).

У деяких випадках, зазначених у законі, авторські досягнення можуть використовуватися вільно, без необхідності укладення договорів. Це так називані "випадки вільного використання".

Якщо досягнення створене у рамках трудових правовідносин, то майнові права на його використання, як правило, переходять до роботодавця.

При створенні кінофільмів, телефільмів, телепрограм, основні майнові права за законом переходять до виготовлювача (віщальна організація, продюсер). Див.: Интеллектуальная собственность на телевидении и радио. Пособие.//Под редакцией Э.П.Гаврилова, П.Круга. Центр "Право и средства массовой информации". Серия "Журналистика и право". Выпуск 9, Спб.: 1998 г. С.7

Звичайно, усі досягнення, що не охороняються авторським правом використовуються без договорів, вільно.

Авторське право і всі інші види прав на об'єкти інтелектуальної власності, є строго обмеженими по території: українське авторське право діє тільки на території України.

У будь-якій закордонній країні діє своє власне авторське право. На щастя, авторське право різних країн ґрунтується на однакових принципах; у багатьох випадках ці принципи взагалі ідентичні.

Проте необхідно пам'ятати, що досягнення, яке охороняється авторським правом в Україні, може не охоронятися авторським правом у США і навпаки.

У деяких сферах культури й інформації (радіо, телебачення, концертна діяльність і т.п.) кількість використовуваних досягнень різних авторів уже давно стала такою великою, що укладення індивідуальних договорів з кожним автором виявилося практично нездійсненним. Масове використання об'єктів, що охороняються авторським правом, уже не можна було ефективно проконтролювати силами індивідуальних власників права. Окремий автор не в змозі в таких випадках простежити, коли, як і ким було використане його досягнення. У свою чергу, користувачі не мають можливості укладати договори з кожним з власників права.

У таких областях реалізація авторських прав неможлива без застосування систем колективного управління ними, зміст якого полягає саме в тому, щоб забезпечити майнові права авторів у тих випадках, коли їхнє здійснення в індивідуальному порядку виявляється скрутним.

Вперше ідея про можливості спільних дій творчих працівників була виражена Бомарше, що скликав у 1777 році в Парижі "Генеральні штати драматичного мистецтва". Зібравшись обговорити конкретну фінансову проблему, двадцять два знаменитих письменника того часу зуміли підняти дебати до рівня колективного захисту своїх прав, призначили постійних "уповноважених", провели "страйк пера" (аналогічна акція в США була проведена тільки спустя два сторіччя) і поклали початок французькому Суспільству авторів музично-драматичних витворів. У 1838 році стараннями Оноре де Бальзака і Віктора Гюго було засноване Суспільство французьких літераторів. Суспільство збирало авторські гонорари за публікації в пресі.

Поступово і скрізь по-різному, у залежності від особливостей країни і її культурної атмосфери, мережа авторських суспільств поширилася по усьому світі. У багатьох країнах авторські суспільства були створені раніше, ніж профспілки трудящих.

В СРСР колективне управління майновими авторськими правами здійснювалося державною організацією - Всесоюзним агентством по авторських правах (ВААП), що у 90-і роки неодноразово перетворювалося і змінювало назву (ГААСП, РАІС).

Основна діяльність будь-якої організації по колективному керуванню майновими авторськими або суміжними правами - це видача користувачам ліцензій на використання досягнень і (або) об'єктів суміжних прав і розподіл між авторами зібраної з користувачів винагороди.

Таким чином, основним, але не єдиним обов'язком організацій, що здійснюють колективне управління майновими правами, є збір, розподіл і виплата винагороди власникам прав.

Додатковими задачами є: надання ліцензій користувачам і контроль за дотриманням їхніх умов, боротьба з порушеннями, а також здійснення функцій соціального і культурного характеру. Таким чином, товариства, що здійснюють управління авторськими і суміжними правами на колективній основі, покликані здійснювати не тільки збір і розподіл винагороди за різні види використання досягнень, але і будь-які інші дії, для ефективності яких необхідно, щоб вони були колективними.

З появою нових технологій область, у якій індивідуальне здійснення прав неможливо або, принаймні, непрактично, постійно і швидко розширювалася. Однак це зовсім не означало поступової "ліквідації" авторського права.

Очевидним підсумком усіх технічних нововведень виявилося стрімке розширення областей застосування системи колективного управління правами, що дозволяє реалізувати їх найкращим способом із усіх можливих у сучасних умовах. Так, необхідність колективного управління в "цифровому середовищі" не викликає ніякого сумніву.

Оптимальним рішенням виникаючих проблем виявилося саме створення організацій по колективному управлінню майновими авторськими і суміжними правами, діяльність яких, з одного боку, надає користувачам можливість для ефективної і законної експлуатації охоронюваних матеріалів, а з іншого боку, забезпечує власникам прав одержання винагороди і необхідний ступінь захисту від можливої сваволі.

Законодавство більшості країн, наприклад, Російської Федерації про авторське право і суміжні права прямо передбачає, що до використання добутку або об'єкта суміжних прав користувач зобов'язаний одержати дозвіл на його використання безпосередньо в самого власника прав або укласти спеціальну ліцензійну угоду з організацією, що керує відповідними правами. Більшість користувачів, діяльність яких пов'язана з використанням великої кількості досягнень, виконань або фонограм, віддають перевагу саме останньому варіанту, причому в багатьох випадках він є єдино можливим ефективним і працюючим механізмом.

Незважаючи на те, що в першу чергу система колективного управління служить інтересам власників авторських і суміжних прав, вона також дає переваги і користувачам, що у такий спосіб можуть одержати доступ до необхідних їм досягнень найбільш простим способом.

Зростаюче значення колективного управління постійно відзначається різними органами й експертами Всесвітньої організації інтелектуальної власності і ЮНЕСКО, що займаються проблемами авторського права.

Колективне управління авторськими і суміжними правами стає усе більш