3.2 Проблеми та перспективи законодавства в сфері захисту авторських прав

Сьогодні існує багато нерозв’язаних проблем авторського права і суміжних прав. Насамперед, необхідним є подолання традиційної недооцінки в економічному, соціальному, суспільному розвитку країни значення об’єктів авторського права і суміжних прав. Це, зокрема, дається взнаки при визначенні джерел надходження коштів до бюджету, коли поза увагою держави залишається величезна галузь сучасної індустрії, в якій обертаються мільйонні суми коштів і в якій народжуються значні суми нестягнених податків. Вагомий результат правомірного, упорядкованого використання об’єктів авторського права і суміжних прав у загальнодержавних масштабах – тисячі робочих місць, відчутне звуження тіньового сектора економіки, успішний розвиток національної культури.

Якщо Україна прагне наслідувати кращі світові зразки (а альтернативи цьому немає), то необхідно культивувати право цивілізованого користування будь-яким твором будь-якою особою, у будь-якому місці, за будь-яких обставин.

Вкрай важливим і необхідним є також забезпечення беззастережно правомірного використання в Україні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, ефективна боротьба з “піратством” у сфері звуко- і відеозаписів, поширення комп’ютерних програм.

Піратство зачіпає інтереси всіх, хто бере участь у створенні інтелектуальних творів, їх виробництві і розповсюдженні, тобто зачіпає права, передбачені системою захисту авторського права і суміжних прав.

Позбавляючи авторів і виконавців відповідної матеріальної винагороди за їх творчу діяльність, “піратство” являє собою відчутну перешкоду на шляху загального культурного розвитку і негативно впливає на творчу діяльність.

Видавці і продюсери позбавляються тієї винагороди, яку вони повинні були одержати за свою успішну діяльність, і це, своєю чергою, впливає на те, який ступінь ризику вони можуть собі дозволити, подаючи на ринок новий твір.

Знижуються доходи законних розповсюджувачів, оскільки “пірати” можуть продавати свої незаконно виготовлені копії за нижчою ціною, бо їм не доводиться нести затрати на виробництво продукції; ціни, встановлені законними розповсюджувачами творів, часто не можуть конкурувати з тими, які встановлюють “пірати”.

Доходи “піратів” не обкладаються податками, бо “піратство” – нелегальна діяльність. А це негативно впливає на фінансування потреб мистецтва.

Подолання “піратства” дозволить вирішити не тільки найближчі, поточні, а й перспективні завдання, а саме:

суттєво поліпшити матеріальне становище письменників, композиторів, художників, майстрів театру і кіно, виконавців, розробників комп’ютерних програм та інших;

відчутно поповнити державний бюджет;

покращити фінансування галузей культури і науки;

забезпечити виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері охорони об’єктів авторського права і суміжних прав;

привести національне законодавство з авторського права і суміжних прав у відповідність до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС), сприяючи тим самим приєднанню України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та її вступу до Світової організації торгівлі (СОТ);

інтенсифікувати процес вигідного розвитку міжнародних духовних обмінів, передусім – шляхом експорту прав на твори науки, літератури і мистецтва.

Сьогодні існують значні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в базових кодексах Україні, наприклад, гострим є питання категоріальної невизначеності щодо інтелектуальної власності. Суть проблеми в тому, що відповідна глава в Законі "Про власність" такого визначення не містить і складається тільки з простого перерахування об'єктів і суб'єктів інтелектуальної власності.

У ст.41 вищевказаного закону до об'єктів інтелектуальної власності віднесені твори науки, культури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.

Загальне ж визначення самого права власності, як такого, можна знайти в п. 1 ст. 2 того ж Закону "Про власність" - це відношення, що виникають у процесі володіння, користування і розпорядження будь-яким майном.

На практиці виходить, що кожний може трактувати для себе поняття права інтелектуальної власності по-своєму.

Окремого підходу потребує формування положень щодо основних засад захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності у чинному сьогодні Цивільному кодексі та у Цивільному процесуальному кодексі України.

З огляду на це Цивільний кодекс суттєвих змін, пов'язаних з розробкою загальних положень щодо охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, які відповіда-тимуть нормам і правилам, прийнятим в цивілізованих країнах.

Крім того, на сьогодні в Цивільному кодексі відсутні статті про захист прав на об'єкти інтелек-туальної власності, які включали б положення стосовно:

основних засад захисту прав на об'єк-ти інтелектуальної власності, де потрібно зазначити про рівний захист прав щодо усіх власників прав на об'єкти інтелекту-альної власності, дати визначення неза-конного використання об'єктів інтелекту-альної власності, а також зазначити, які заходи може вживати власник прав проти порушника цих прав;

непорушності прав на об'єкти інтелектуальної власності;

умов примусового відчуження прав на об'єкти інтелектуальної власності,

можливості звернення до суду в разі наявності підстав очікувати пору-шення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

юридичної відповідальності за по-рушення прав на об'єкти інтелектуаль-ної власності, де слід визначити заходи, які може вимагати від порушника влас-ник прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Щодо Цивільного процесуального кодексу України, то до основних проблем відноситься:

необхідність забезпечити конфіденційність при судовому роз-гляді справ, пов'язаних з комерцій-ною та банківською таємницею.

потреба у наявності у суду права вимага-ти від відповідача надання інформації стосовно третіх осіб, які брали участь у діях, що порушують права на об'єкти інтелекту-альної власності.

Ще одним питанням, яке потребує негайного вирішення є проблема нормативно-правової регламентації оцінки вартості інтелектуальної власності.

Сьогодні практично єдиним чинним в Україні доку-ментом щодо регулювання питань оцінки вартості нематеріальних активів підпри-ємств, у тому числі інтелектуальної власнос-ті, є "Порядок експертної оцінки нематері-альних активів", затверджений у 1995 р. спільним наказом Державного комітету Ук-раїни з питань науки і техніки та Фонду Державного майна України. Цей документ дав-но морально застарів і значно ускладнює більш менш адекватно проводити таку оцінку. Недосконало вирішуються й питання амортизації нематеріальних