5. Встановлення порядку забезпечення витрат, пов'язаних з призупиненням митного оформлення, в тому числі внесення правовласником грошового забезпечення.

6. Встановлення переліку умов скасування рішення щодо призупинення митного оформлення, включаючи внесення власником товару відповідної застави.

Внесення змін у ст. 74 Митного Кодексу України.

Закон України «Про власність»

Стаття 41 Закону України “Про власність” від 07.02.92 №697-XII встановлює: “Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.”

Проблема полягає в тому, що наведене визначення не є вичерпним і не дає тлумачення самого поняття “інтелектуальна власність”. До Закону необхідно ввести чітке визначення поняття «інтелектуальна власність».

Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»

Цей нормативний документ не має прямого відношення до кабельного телебачення, але побічно може застосовуватись в цій сфері у випадках, коли, наприклад, технічні працівники розробили нові пристрої які використовуються на кабельному телебаченні, мають значну цінність для галузі.

З огляду на викладений аналіз чинного законодавства, до зазначеного закону слід ввести законодавче тлумачення наступних положень:

1. Розкриття поняття «господарський оборот».

2. Розкриття поняття «ділова практика».

3. Скасування видачі патентів на винаходи, віднесені до державної таємниці.

4. Обмеження кола відомостей, що стали загальнодоступними до дати подачі заявки, при встановленні умов патентоспроможності винаходу.

5. Необхідність укладення договору про виплату винагороди щодо усіх винаходів, створених під час роботи винахідника у визначеного роботодавця.

6. Право роботодавця зберегти в таємниці винахід, отриманий винахідником, що працює на такого роботодавця.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

П. 2 абз. 2 ст. 16 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” встановлює: “Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський оборот.”

Як бачимо, формулювання п. 2 абз. 2 ст. 16 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” позбавляє можливості власників знаків протидіяти використанню позначень, що не є тотожним із знаками для товарів і послуг, що їм належать, проте здатні викликати змішування з ними (напр. Ferrari/ Ferarri).

До змісту наведеного пункту закону необхідно після слів: “визнається застосування його …” додати: “або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати”.

Стосовно п. 5 ст. 16 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”.

В ньому відсутнє регулювання субліцензійних договорів на знаки для товарів і послуг на рівні закону. На сьогодні субліцензійні договори частково врегульовані Інструкцією про розгляд і реєстрацію договору про передачу права власності на знак для товарів і послуг № 182/718 від 21 червня 1995 р.

Виправити таке положення можна доповненням до зазначеної статті норми, згідно з якою власник ліцензії на використання знака для товарів і послуг (ліцензіат) може надавати третій особі дозвіл на використання знака для товарів і послуг (субліцензію) у межах прав наданих йому власником знака для товарів і послуг за умови, що право ліцензіата надавати субліцензію безпосередньо передбачене ліцензійним договором між власником знака для товарі і послуг і ліцензіатом.

При цьому важливо передбачити, що субліцензійні договори підлягають реєстрації у Відомстві у тому ж порядку, що і ліцензійні договори.

Відносно п. 2 ст. 17 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” необхідно зазначити: якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будь яка особа має право звернутись до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва.

Таким чином, Закон не встановлює стандартів для визначення межі між “достатнім” і “недостатнім” використанням знака.

Вирішити питання можна встановлення стандартів для визначення межі між “достатнім” і “недостатнім” використанням знака.

Згідно з п. 2 ст. 4 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом міністрів України.

Зазначена норма позбавляє адвокатів права представляти інтереси іноземних осіб та інших осіб, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України у відносинах з Відомством всупереч ч. 2 ст. 6 Закону від 19.12. 1992 “Про адвокатуру” (При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права і інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань).

Необхідно доповнити статтю нормою про те, що при оскаржені рішення стосовно заявки відповідно до статті 15 та ст. 19 Закону від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” інтереси іноземних осіб та інших осіб, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України може представляти