Колективне управління правами є найбільш працездатним рішенням, що щонайкраще співвідноситься з основними принципами інтелектуальної власності і відбуває в дійсний час під бурхливим технологічним розвитком.

1.2 Поняття та сутність суміжних прав

Включення в господарський оборот результатів інтелектуальної діяльності породжує правовідносини між авторами цих результатів і їхніми користувачами. Інтереси перших полягають не тільки в створенні творчого добутку, але й у поширенні результатів творчості, у їхній доступності для широкої публіки і промислових споживачів. Суб'єкти, зайняті таким поширенням, тобто ті, хто використовують результати інтелектуальної діяльності отримують права, які називають суміжними з авторськими правами. Див.: Особенности смежных прав. М: Prologo 2002.// Электронная версия статьи - http://www.prologo.ru/INTERN/lik31.html

Під суміжними правами в міжнародних конвенціях і національному законодавстві розуміються права артистів-виконавців по відношенню їхніх виконань, виробників (виготовлювачів) фонограм - у відношенні виготовлених ними фонограм, віщальних організацій - у відношенні їхніх передач.

Правова категорія «суміжні права» відома національному законодавству ряду держав також за назвою «родинні права», «інші права», «сусідні права».

Науково-технічний прогрес спричинив різноманітні зміни можливих видів і форм використання результатів інтелектуальної діяльності, сприяв формуванню широкого доступу до культурних цінностей. Разом з тим, при відсутності достатньої правової регламентації це сприяє незаконному використанню результатів творчої діяльності.

Результат творчої діяльності артистів-виконавців до недавніх часів ніяк не охоронявся. При відсутності технічних засобів вони самі визначали і контролювали свою аудиторію, і потреби в охороні їхніх прав просто не було потрібно. У Бернській конвенції права артистів, на відміну від авторських, не вказувалися і не регулювалися.

Радіо і телебачення вивело аудиторію користувачів і прямий зв'язок зі споживачем з-під безпосереднього контролю артиста-виконавця. Передача може транслюватися досить широко, аудиторія стає невизначеною, її формують і контролюють безліч організацій і фізичних осіб. Тому між ними й артистами повинні існувати спеціальні правові відносини і механізми, що відбивають інтереси як виконавців, так і користувачів результатів виконавської й авторської праці.

Надалі в зв'язку з появою звуко- і відеозапису результат праці виявився відчуженим від виконавця так само, як книга від письменника.

Права виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення також відносяться до суміжних прав. Цих суб'єктів поєднує те, що саме завдяки їхній діяльності творчі досягнення, призначені для публічного виконання, стають доступними не тільки безпосереднім слухачам і глядачам, але і більш широкій публіці, що здебільшого відповідає інтересам самих авторів. При використанні авторських досягнень інтереси цих трьох груп суб'єктів, а також самих авторів тісно переплітаються, причому, зберігаючи свої правові особливості. Користувачі авторської праці також мають потребу в особливих правах, що хоча і походять від прав авторів, однак не зводяться до прав, отриманих від авторів по укладеним з ними договорам.

На відміну від виконавців, діяльності яких властивий творчий початок, виробники звукозаписів і організації ефірного і кабельного мовлення здійснюють технічну діяльність, у результаті якої ніякого нового продукту не створюється. Права цих організацій іменуються суміжними завдяки зв'язку і подібності з правами авторів.

Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав творців творчих здобутків. Лише в тих випадках, коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір чи по кабелю не охоронюваний законом твір або об'єкт, що взагалі не є результатом творчої діяльності, суміжні права носять самостійний характер. По загальному ж правилу, виробник фонограми, організація ефірного або кабельного мовлення здійснюють надані їм права в тих межах, що визначені договорами з виконавцем і автором записаного на фонограму або переданого в ефір чи по кабелю витвору.

Право розпорядження виключним правом має дві форми: відчуження права використання, тобто повна передача його іншій особі, із припиненням прав колишнього володаря прав, і видача дозволу (ліцензії) на таке використання, коли колишній володар прав зберігає свої права цілком або частково.

Особа, що здійснює використання об'єкта виключного права, і не є володарем прав, іменується "користувачем". При різноманітті форм використання, "користувач" вправі здійснювати тільки ті види використання, що прямо дозволені йому володарем прав і тільки у встановлених їм межах.

Від користувача треба відрізняти "споживача" об'єкта - особу, що споживає продукцію, надану користувачем. Таким споживачем є, наприклад, читач книги, що містить охоронюваний витвір і виготовлений користувачем (видавництвом); покупець виробу, у якому застосований винахід, використаний виготовлювачем і т.п. Для споживача законодавство про авторські права ніяких обмежень не встановлює.

Право використання і право розпорядження можуть передаватися, однак при існуванні права авторства всі первісні права, у тому числі і майнові, завжди належать автору, а права всіх інших осіб, у тому числі права на службові результати, закріплені за наймачем автора, похідні. При цьому дозвіл повинний бути отриманий від всіх учасників процесу винаходу, від усіх співавторів витвору.

Суміжні права мають значну подібність з авторським і патентним (промисловим) правом і мають досить основ для того, щоб вважатися винятковими, і вважаються такими як у доктрині, так і у законодавстві. Разом з тим, їхня винятковість має істотні особливості, обумовлені природою об'єктів похідних прав і цивільно-правових відносин між суб'єктами авторського і суміжного права, рівнем винятковості правоздатності, якими їх наділяє міжнародне і національне законодавство.

Таким чином, суміжне право