Розділ І Поняття трудового контракту як особливого виду трудового договору.

1.1. Особливості змісту трудового контракту.

Трудовий договір (контракт) – один із способів реалізації працівниками права на працю в умовах переходу економіки до ринкових відносин. Громадянам він забезпечує вільний вибір праці у відповідності їз їх здібностями, професією та кваліфікацією. Для роботодавця укладання трудового договору (контракту) – це можливість підібрати найбільш кваліфікованих і досвічених працівників. Трудовий договір (контракт) являє собою основу виникнення трудових правовідносин і, в той же час є основою дії цього правовідношення у часі. Зміна умов трудового договору (контратку) чи його припинення тягне за собою відповідно зміни чи припинення трудового правовідношення. Це дозволяє працівнику і роботодавцю, які уклали трудовий контракт, в найбільшій степені враховувати взаємні інтереси не тільки на момент виникнення трудового правовідношення, але і в період його дії. Уклавши трудовий контракт з роботодавцем, громадянин стає його працівником і з того часу має право претендувати на соціальні гарантії і захист, які передбачені чинним законодавством про працю. Зі своєї сторони роботодавець, уклавши трудовий контракт з працівником, набуває права вимагати від працівника дотримання певних правил поведінки в процесі трудової діяльності і власника на підставах і в межах, передбачених законодавством про працю, колективним договором (угодою), трудовим контрактом.

Трудовий контракт має перед трудовим договором переваги, що дозволяють індивідуально підійти до кожної конкретної угоди про працю, при цьому детально регламентувати права і обов’язки сторін, режим праці і відпочинку, соціальні умови, форму і розмір винагороди та інше [43,ст.185]. Але при цьому існує проблема контрактного виду організації праці – захист прав та інтересів працівника, передбачених законодавством.

Зміст трудового контракту складають права та обов’язки, що виникають у сторін в результаті договору та які достатні для функціонування трудового правовідношення. Сторонами трудового контракту виступають роботодавець і найманий працівник. На стороні роботодавця стороною виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа (ст.21 КЗпП України).

Держава як власник реалізує свої повноваження через відповідне міністерство, Фонд державного майна, які в свою чергу укладають трудові договори (контракти) з керівниками державних підприємств, установ, організацій. Керівник підприємства є органом, уповноваженим власником. З одного боку, він сам є найманим працівником, з іншого – керівник має право укладати трудові договори (контракти) з працівниками і, таким чином, формувати трудовий колектив підприємства [43, ст.186].

У проекті нового Трудового кодексу України передбачений термін “роботодавець”, під яким знову розуміється підприємство, установа, організація.

Якщо проаналізувати чинне законодавство з питання найму робочої сили – Закон України “Про підприємства в Україні” (ст.15, 16, 17), КЗпП України (ст.3, 21), Закон України “Про підприємництво” (ст.9), Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” (ст.19), Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” 9ст23), - не залишається сумнівів у тому, що законодавець в особі роботодавця бачить власника, а не організаційно-правову форму господарювання, якою виступає підприємство, установа, організація. Не зважаючи на те, що в трудових відносинах функція власності може бути відділена від функції управління, головною первинною ланкою у суспільному відношенні найманої праці виступає саме власник, який має широкий обсяг прав щодо найму, але в тойже час є головним зобов’язуючим суб’єктом [3].

Визнання під роботодавцем власника привносить елемент істини, суті цих відносин, крім того спрощує і юридичну техніку.

Будь-який громадянин як фізична особа (ст.21 КЗпП України) має право використовувати найману працю і виступати роботодавцем, для цього непотрібно реєстрації його як підприємця.

Стороною трудового договору(контратку) можуть виступати громадські організації. Релігійна організація має право приймати на роботу громадян, умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією і працівником і визначаються трудовим договором (контрактом), який укладається у письмовій формі і підлягає обов’язковій реєстрації [45,ст.149].

Другою стороною трудового контратку виступає найманий працівник. Ст 21 КЗпП України не містить терміна “найманий працівник”, однак у більш сучасних законодавчих актах про працю цей термін застосовується. Більше того, саме визнання трудящого найманим працівником є відправним положенням для вироблення ринкової моделі трудового права, яке направлене значною своєю частиною на захист прав працівників у процесі здійснення найманої праці. У ст.1 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” дано визначення “найманий працівник”, під яким розуміється фізична особа, яка працює за трудовим договором (контратком) на підприємстві, установі, організації, в їх обєднаннях, чи у фізичних осіб, які використовують найману працю[44,ст.56].

За загальним правилом громадяни мають право укладати трудові контракти з шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, яка його замінює, можуть укладатися трудові контратки з особами, які досягли п’ятнадцяти років [43,ст.175].

На підприємствах повинен вестися облік працівників, що не досягли вісімнадцяти років.

За загальним правилом законодавство не містить максимального обмеження віку при прийнятті на роботу і укладання трудового контратку. Навпаки, ст.11 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку” містить норму, згідно з якою забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення з мотивів досягнення пенсійного віку. Однак для державних службовців встановлений максимальний вік перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 для жінок. При необхідності цей строк може бути продовжений, але не більше ніж на п’ять років.

Пропозиця про укладання контратку може виходити як від як від роботодавця, так і від працівника. Як правило, з такою пропозицією звертається роботодавець, який запрошує на роботу спеціаліста. У випадку, коли