КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Об’єктивна сторона злочину"

Зміст

ВСТУП

Існування людини завжди пов'язано з якою-небудь діяльністю, тобто активним втручанням у природне середовище або середовище, яке пов'язане із певними соціальними відносинами. Виявляючи свою активність, індивід прагне змінити, пристосувати чи не допустити настання якої-небудь події або прискорити її. Подібна діяльність може бути корисною, шкідливою чи нейтральною для суспільства. Іншими словами, діяльна сторона поведінки людини виражається у певному впливі на навколишній світ.

Що ж стосується складових частин людської діяльності, то вона підрозділяється на психічну і фізичну активність. Злочинна поведінка людини відрізняється від звичайної тим, що являє собою небезпеку для суспільних інтересів. У злочині психічну діяльність прийнято називати суб'єктивною стороною. Фізичну, яка полягає в рухах тіла і у відповідних змінах, що вони викликають у зовнішньому світі, називають об'єктивною, тобто зовнішньою стороною людського поводження.

У самому загальному змісті об'єктивна сторона злочинної діяльності — це реалізація задуманої суб'єктом мети шляхом активного втручання в хід подій і явищ зовнішнього світу або, навпаки, відмовлення від такого втручання при наявності правового обов'язку діяти. Вона включає і наслідки цієї діяльності, а також і причинний зв'язок між ними.

Об'єктивна сторона злочину є одним з найбільш складних розділів науки кримінального права. Злочин — це явище нормативного характеру, тобто до фактичної сторони діяльності людини додається її нормативна оцінка. Норма кримінального права перетворює за допомогою юридичної формули конкретну злочинну дію в юридичний склад правопорушення. Дія може бути визнана злочином лише за наявності певних компонентів активності особи, утворити юридичні ознаки складу злочину, його об'єктивної сторони; інші ж елементи дії, не позначені в нормі права, значення не мають. Тому вважаю, що варто розрізняти об'єктивну сторону злочину й об'єктивну сторону складу злочину.

Головною метою курсової роботи є висвітлення усіх взаємозв'язків і взаємозалежностей, які присутні в проблемі теоретичного осмислення поняття об'єктивна сторона складу злочину.

1. Поняття та значення об’єктивної сторони злочину

Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільне небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК України). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня — його суб'єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК України), грабіж — у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК України). Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини — статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство — статті 185, 186, 190 — заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.

Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, — Особливою частиною.

Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна сторона
злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільна небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК. або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільне небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками, місце, час, обстановка. спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК