Шляхом бездіяльності скоюються зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу
(ст. 335 КК) тощо.

Ряд злочинів можуть вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної безпеки
(ст. 236 КК), порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), службова недбалість (ст. 367 КК).

Вчинення злочину шляхом дії означає активну вольову поведінку особи, що вчиняє злочин. Ця дія є суспільне небезпечною, протиправною, вона спричиняє шкоду об'єкту кримінально-правової охорони. Якщо дія особи не є суспільне небезпечною, то діяння не може бути визнано злочинним (ч. 2 ст. 11 КК). Це положення закону повною мірою відноситься і до вчинення злочину шляхом бездіяльності.

Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільне небезпечна вольова пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільне небезпечного наслідку.

Бездіяльність має кримінально-правове значення за умови, що вона є протиправною. Обов'язок діяти ґрунтується на правовій нормі і може випливати з: а) закону (наприклад, обов'язок нести військову службу);
б) підзаконного акту (наприклад, обов'язок водія зупинити автомашину при червоному світлі світлофора); в) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника); г) характеру сімейних відносин (наприклад, обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей; ґ) характеру професії (наприклад, обов'язок лікаря надавати медичну допомогу).

Свідоме невиконання цих обов'язків при наявності реальної можливості їх виконати тягне за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК [26, с. 13-14].

Оскільки злочинне діяння (дія чи бездіяльність) є поведінкою свідомою, вольовою, то вчинення його, наприклад, неосудною особою виключає кримінальну відповідальність навіть тоді, коли ним завдано істотної шкоди.

Особа не несе кримінальної відповідальності, якщо вона вимушена діяти проти власної волі під впливом фізичного примусу, внаслідок якого воля особи була повністю паралізована і вона не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК). Наприклад, сторож не може нести кримінальну відповідальність, якщо при нападі на об'єкт, який він охороняє, його було зв'язано чи йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження і тим самим позбавлено реальної можливості виконувати свій обов'язок по охороні цього об'єкта і присікати злочинні дії нападаючих.

Психічний примус (погроза вбивством, завданням тілесних ушкоджень, знищенням майна, шантаж, інші подібні дії) та фізичний примус, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, виключають кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо особа, що зазнала такого впливу, була у стані крайньої необхідності. Наприклад, касир не повинен нести кримінальну відповідальність за те, що віддав гроші злочинцям, які погрожували йому вбивством.

Кримінальна відповідальність не настає при непереборній силі, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов'язок. Наприклад, призовник не підлягає кримінальній відповідальності за ухилення від призову на строкову військову службу внаслідок тяжкого захворювання, яке позбавило його можливості з'явитися на призовний пункт.

Об'єктивна сторона складу злочину може складатися з одноактного діяння, декількох діянь, тривати значний проміжок часу, характеризуватися іншими ознаками.

Залежно від викладених положень злочини в теорії, кримінального права поділяються на: прості, складні (складені), триваючі, продовжувані.

Особливістю простих злочинів є те, що при їх вчиненні: а) посягання здійснюється на один безпосередній об'єкт; б) об'єктивна сторона складається з одного діяння; в) діяння виконується одною і тою ж особою; г) суб'єктивна сторона характеризується однією формою вини; ґ) кваліфікація дій винної особи здійснюється за однією статтею Особливої частини КК.

До простих злочинів відносяться, зокрема, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), крадіжка (ст. 185 КК), втрата документів що містять державну таємницю (ст. 329 КК).

Складними є злочини [12, с. 112-113]:

а) об'єктивна сторона яких складається з двох або більше різних дій, кожна з яких за умови окремого (ізольованого) вчинення являла б собою самостійний злочин, кожен із яких кваліфікувався б за окремою статтею КК. Наприклад, незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого (ч. З ст. 289 КК). Вчинення зазначених дій у різний час необхідно було б кваліфікувати за ч. 1 ст. 289 КК та як відповідний злочин проти здоров'я;

б) які посягають на два і більше безпосередніх об'єктів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) посягає на власність та на здоров'я особи, що зазнала нападу;

в) об'єктивна сторона яких характеризується двома і більше злочинними наслідками. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження* внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);

г) із змішаною (складною) формою вини. Наприклад, незаконне проведення, аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). У даному раді психічне ставлення до факту проведення аборту характеризується умисною формою вини, а щодо настання зазначених наслідків-необережністю.

Триваючі злочини характеризуються: по-перше, безперервним здійсненням злочинного діяння (дії або бездіяльності). Об'єктивна сторона такого злочину протікає, тягнеться протягом, певного часу. Наприклад, незаконне носіння або зберігання вогнепальної зброї (ст. 263 КК) може продовжуватись до певної події, яка припиняє його вчинення; втрата, викрадення, збуту тощо. Прикладами подібних злочинів є ухилення, від сплати аліментів на утримання дітей (ст.