Вказані в законі наслідки заподіяні не лікарем чи охоронцем, їх бездіяльність лише обумовила настання таких наслідків, тобто була умовою, яка сприяла перетворенню можливості в дійсність.

Тому поруч з причинами настання злочинних наслідків необхідна відрізняти й умови, які не були причиною цих наслідків, але сприяли їх настанню.

Умови - це такі явища, які самі нездатні, неспроможні породити певні наслідки, але які сприяють їх настанню. Умови грають важливу роль у розвитку причинного зв'язку - вони можуть значно полегшувати дію причини або перешкоджати їй.

Кримінальна відповідальність за злочинну обумовленість настає лише в тих випадках, коли однією з умов настання злочинних наслідків була бездіяльність відповідальної особи. В цих випадках кримінальна відповідальність настає не за заподіяння шкоди, а за невідвернення її, за незапобігання шкоди, яка була заподіяна іншими особами чи іншими витоками (стихійне лихо, поведінка тварин, фізіологічні процеси і т. ін.).

Якщо ж однією з умов настання злочинних наслідків були конкретні дії іншої особи, то дії особи не можуть бути визнані причиною певних наслідків, і ця особа не може бути за них відповідальною. Наприклад, В.- майстер залізничної ділянки, призначив колійним обхідником М. без належного дозволу лікаря. По дорозі на свою ділянку М. грубо "необережно йшов по залізничній колії і потрапив під потяг. В ухвалі суд зазначив, що хоча дії В. і були однією з умов смерті М., але вони не були причиною смерті, а тому В. не повинен нести відповідальність за її настання.

Причинний зв'язок у кримінальному праві має значення лише стосовно протиправної дії чи бездіяльності Встановлювати причинний зв'язок між легальними діями та їх наслідками немає кримінально-правового сенсу. Причинний зв'язок є обов'язковою ознакою складу злочину не тільки в діях виконавця злочину, але і в злочинних діях співучасників.

У різних правових системах існують різні теорії причинності. Питання про причинний зв'язок започатковано італійськими юристами середньовіччя щодо діяння проти життя і здоров'я людини. Були розроблені правила так званої теорії виняткової причинності, за якими дія винного мала бути безпосередньою причиною смерті. За цими правилами тілесні ушкодження поділялися на три групи [17, с. 85]:

1) тілесні ушкодження безумовно смертельні;

2) тілесні ушкодження, які виліковуються;

3) тілесні ушкодження, які тягнуть за собою смерть лише внаслідок випадкових обставин.

Причинний зв'язок смерті з тілесними ушкодженнями визнавався лише у випадках:

а) при безумовних смертельних ушкодженнях (відсікання голови, поранення серця тощо). Наприклад, А. пострілом впритул завдає смертельну рану в серце Б. Тут дія А. (поранення серця) безперечно породжує смерть Б., тобто рана серця є винятковою причиною смерті;

б) коли смерть від тілесного ушкодження наставала до закінчення так званих критичних днів — більшість визнавала сорок днів, багато хто — рік і один день, деякі — сім днів. В основу «критичних» днів було покладено, очевидно, релігійне переконання, що душа померлого тіла залишається протягом зазначеного часу в його прижиттєвій оселі та місцях його перебування на землі, а після цих днів відходить до Бога, до Раю.

Військовий артикул Петра І 1716 р. називав 15 видів смертельних ран, заподіяння яких пов'язувалося з безумовним настанням смерті, що певною мірою, відповідало теорії виняткової причинності між діями винного і смертю потерпілого [23, с. 273-276; 21, с. 163-164].

Основою майже всіх напрямів вирішення питання про причинний зв'язок у кримінальному правовому розумінні, які існували раніше та існують зараз, є положення про те, що причинність як об'єктивна категорія відображає взаємний зв'язок між явищами зовнішнього світу, їх взаємозалежність і взаємодію. Одні з цих явищ виступають як причина, інші — як наслідок. Причину і наслідок прийнято розглядати як співвідносні поняття, що мають значення лише при застосуванні до кожної конкретної ситуації (випадку). Те, що виступає наслідком одного явища, є причиною іншого явища.

Особливість причинного зв'язку в кримінальному праві полягає в тому, що як причина завжди виступає суспільне небезпечне діяння людини, а як наслідок — заподіяна таким діянням шкода (у злочинах з матеріальним складом) або створена реальна можливість настання шкоди (у деяких злочинах з формальним складом). Складність вирішення питання про причинний зв'язок виникає в тому разі коли до небезпечного діяння людини приєднуються дії інших осіб, зовнішні обставини або події, які не залежать від діяння даної людини. Особливі труднощі виникають при розгляді справ про автоаварії; про порушення законодавства про охорону праці, пов'язані з нещасними випадками з людьми; про халатність з боку посадових осіб тощо.

У науці кримінального права щодо вирішення проблеми причинного зв'язку існує кілька правових концепцій (теорій). Основними серед них вважаються:

1) теорія причинності conditio sine qua non. У деяких літературних джерелах ця теорія має й іншу назву — теорія еквівалентної причинності;

2) теорія адекватної причинності;

3) теорія необхідного спричинення.

Теорії причинності conditio sine qua non (умова, без якої не; необхідна умова). Ця теорія виникла в першій половиш 19 ст. у Німеччині, мала широке визнання, а деякі її положення не втратили свого значення і тепер, зокрема