Особливості криміналістичній ідентифікації додає і та обставина, що як сам злочин, так і його розслідування — це тривалі процеси, іноді між здійсненням злочину і його розслідуванням існує значний розрив у часі. Звідси перед криміналістичною ідентифікацією постають проблеми розробки таких методик, які б дозволяли ототожнювати об'єкти в різних їхніх станах і проявах, враховувати зміни як природні, так і навмисні, котрі виникли в період від здійснення злочину до його розслідування, яким би тривалим він не був. Цей період отримав назву ідентифікаційного. Специфіка криміналістичної ідентифікації обумовлена і тим, що використання її результатів в якості судових доказів вимагає здійснення дослідження суворо в рамках карного процесу і відповідно до вимог карно-процесуального закону. Так, вихідним матеріалом для встановлення тотожності об'єктів можуть служити тільки ті фактичні дані, що отримані і зафіксовані відповідно до вимоги статей КПК, що є гарантією об'єктивності і вірогідності походження даних матеріалів. У процесі ідентифікаційного дослідження можуть бути застосовані тільки ті методи, що не суперечать загальним принципам карного процесу. Результати ідентифікаційного дослідження також повинні бути оформлені відповідно до вимог КПК.

Специфічність криміналістичної ідентифікації і її поширеність у карному судочинстві обумовили виникнення теорії криміналістичної ідентифікації, що являє собою вчення про загальні принципи і правила ототожнення конкретних одиничних матеріальних об'єктів (утворень) за їхніми усілякими відображеннями у момент події злочину на основі спеціально розроблених методів з метою встановлення однозначного зв'язку з цією подією.

2. Наукові основи криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація як часткова теорія встановлення тотожності в кримінальному судочинстві була розроблена С. М. Потаповим. Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації внесли М. В. Терзієв, Б. І. Шевченко, А. І. Вінберг, В. Я. Колдін, Р. С. Бєлкін, М. О. Селіванов, М. Я. Сегай, М. В. Салтевський та інші вчені-криміналісти.

Основне значення для криміналістичної ідентифікації мають такі закономірності, як індивідуальність об'єктів матеріального світу і їхня здатність до відображення.

Індивідуальність об'єктів живої природи має генетичну обумовленість, а також формується за рахунок набутих властивостей у процесі існування в тих чи інших умовах зовнішнього середовища. Що ж стосується предметів, речей і будь-яких інших матеріальних утворень неживої природи, то їхня індивідуальність задається природним походженням, умовами виготовлення, експлуатації, взаємодії з навколишнім середовищем.

У залежності від пізнавальних задач у кожній галузі знання поняття індивідуальності отримує свою конкретизацію, що визначає рівень індивідуалізації її об'єктів. У криміналістиці індивідуальною слід вважати таку сукупність властивостей об'єкта, що виділяє його в події злочину як одиничний (єдиний) об'єкт. Цим визначається ступінь глибини індивідуалізації об'єктів криміналістичної ідентифікації. Термін «одиничний об'єкт» більш точно, ніж «індивідуальний», розкриває специфіку криміналістичної ідентифікації як методу карно-процесуального доведення, оскільки прямо вказує на завдання, яке потребує розв’язання: встановлення конкретних місця і часу, конкретного способу, конкретної винної особи.

У криміналістичній літературі продовжує використовуватися в ряді робіт застарілий термін «індивідуально-визначений» об'єкт. Цей термін був розповсюджений у 60-і роки XX ст. поряд з терміном «індивідуально-невизначений» об'єкт, за допомогою якого доводилося існування в природі таких об'єктів, що у принципі не можуть бути ідентифіковані як одиничні. Як приклад називалися різні речовини, наприклад кров, чорнило і т.д. Розподіл об'єктів на «індивідуально-визначені» і «індивідуально-невизначені» суперечить відомій засаді гносеології про індивідуальність як загальну властивість матерії, що в даний час підтверджується відкриттями все нових і нових індивідуальних характеристик об'єктів матеріального світу. І одне з таких відкриттів довело індивідуальність крові й інших біологічних рідин і тканин. У результаті виник особливий напрямок — генетична ідентифікація.

При розвитку методів криміналістичної ідентифікації необхідно враховувати також ту засаду, що об'єкти матеріального світу, взаємодіючи з навколишнім середовищем, зазнають постійних змін і розвитку, втрачаючи одні ознаки і набуваючи інших. Однак ці зміни, як правило, носять поступовий характер, процес накопичення змін і їхній перехід з кількості в якість займає певний період часу, більший чи менший, у залежності від властивостей об'єкта і характеру взаємодії з навколишнім середовищем. Тому досить тривалий період часу ці зміни стосуються лише несуттєвих властивостей, не торкаючись тих якостей об'єкта, що складають його визначеність, тотожність самому собі. Саме якісна визначеність, незмінність істотних властивостей у кожен період часу є тим основним моментом, в наслідок якого стає можливим ототожнення криміналістичних об'єктів за їхніми проявами в минулому, тобто в момент події злочину. Ця закономірність є основою будь-якого виду криміналістичної ідентифікації, починаючи з ідентифікації об'єктів за зовнішньою будовою і закінчуючи найскладнішими видами ідентифікації об'єктів за їхнім внутрішнім складом і структурою [7, с. 43-44].

При формулюванні постулатів криміналістичної ідентифікації дуже важливо правильно поєднати засади формальної і діалектичної логіки. Формальна логіка, що розглядає тотожність як сталість, визначеність (А = А), допомагає сформулювати в теорії криміналістичної ідентифікації засаду про те, що виявлення стійкого на кожен момент часу комплексу властивостей об'єкта ототожнення, його якісної визначеності дає можливість розв’язати специфічне завдання криміналістичної ідентифікації - ототожнювати об'єкт за його проявами у різний час і в різних станах. Отже, у криміналістичній ідентифікації здійснюється встановлення тотожності об'єкта самому собі (А = А), а не тотожності двох об'єктів один одному. Діалектична