Іншою найважливішою передумовою криміналістичного ототожнення об'єктів за їхніми проявами у минулому є властивість відображення об'єктів матеріального світу, тобто їхня здатність при взаємодії певним чином реагувати, відображати свої властивості на інших об'єктах. Форми відображення об'єктів матеріального світу дуже різноманітні: від найпростіших форм механічного відображення в неживій природі до складних процесів відображення в такій високоорганізованій матерії, як людський мозок.

У криміналістичній літературі властивість відображення нерідко трактується дуже спрощено як однобічно спрямований зовнішній механічний вплив, результатом якого є відбиток, відтиск, копія відбиваного об'єкта. Таке його трактування виявилося причиною того, що в криміналістичній ідентифікації тривалий час не вивчалися складні процеси внутрішнього взаємовідбиття компонентів об'єкта, взаємовідбиття об'єктів, що взаємодіяли, і т.д. Це приводило до того, що при розробці методів ідентифікації використовувалися дуже невеликий обсяг інформації.

У теорії традиційної криміналістичної ідентифікації абсолютизується як обов'язкова умова вивчення об'єктів їхній поділ на ті, що відбивають, і ті, які відбиваються. Однак в об'єктивній реальності той чи інший об'єкт, знаходячись у постійній взаємодії з безліччю інших об'єктів, одночасно беручи участь у безлічі процесів взаємодії, у кожний момент часу виступає і в тій, і в іншій якості. Що ж стосується об'єктів неорганічної природи, то їхнє розмежування на ті, що відбивають, і ті, що відбиваються, взагалі можливо тільки логічним шляхом, виходячи з пізнавальних задач, оскільки в загальній взаємодії неорганічних об'єктів немає однобічно спрямованих дій. Криміналістичні дослідження останніх років показали, що в ряді випадків більш повну інформацію про об'єкти, що взаємодіяли в момент події злочину, можна отримати, досліджуючи їхній не в стані розчленовування на ті, що відбивають, і ті, що відбиваються, а у взаємодії і у взаємовідбитті, у вигляді так званих взаємодійних систем: жертва — злочинець, жертва — знаряддя злочину, жертва — транспортний засіб та ін. [7, с. 45-46].

З позицій розуміння відображення як однобічного зовнішнього впливу починаються спроби пояснити і складні процеси внутрішньої взаємодії і відображення при поділі цілого на частині. При цьому стверджується, що частини не відбивають, а зберігають властивості цілого. Тим часом добре відомо, що нерідко частини не наділені властивостями цілого, і тільки знання фізико-хімічних законів взаємодії складових частин, компонентів цілого і їх взаємовідбиття дозволяє здійснити таку ідентифікацію. Спрощене розуміння закономірностей внутрішнього відображення веде до неправильного трактування сутності криміналістичної ідентифікації, її задач і об'єктів. Наприклад, говориться про встановлення тотожності частин, частини і цілого в той час як ототожнюються не частини між собою, не частина і ціле, ціле — по частинам.

Розповсюджене в традиційній криміналістиці уявлення про процес відображення як елементарний ізольований акт зовнішнього впливу приводить на практиці до того, що пошук, фіксація і вилучення слідів на місці події провадиться також не у вигляді системи взаємозалежних відображень різних рівнів, сторін, властивостей об'єктів відображення, а ізольовано, у вигляді відображень окремих характеристик чи навіть їхніх фрагментів. Цим обґрунтовується деякими авторами та засада, що відображення може бути неповним, частково адекватним об'єкту відображення. Однак якщо розуміти процес відображення як взаємодію, у кожен момент якої відбувається багаторазове взаємовідображення різноманітних властивостей і сторін взаємодіючих об'єктів, то правомірно стверджувати, що відображення як об'єктивна властивість завжди сповна відтворює об'єкт відображення. Це має основне значення для методології криміналістичної ідентифікації, тому що направляє її на розробку концепцій про системний підхід при вивченні криміналістичних об'єктів, використанні інтегративної інформації, створенні комплексних методик, що враховують різні форми і рівні відображення. Безумовно, повнота вивчення відбитих властивостей залежить від розробленості методів виявлення, фіксації і дослідження відображень і в кінцевому рахунку визначається рівнем розвитку науки. Багато форм відображення, недоступні для дослідження сучасними методами, можуть виявитися легко пізнаваними в майбутньому.

Розуміння відображення як результату взаємодії систем зовнішніх і внутрішніх зв'язків (а не односторонньо спрямованого впливу) є більш універсальним для криміналістики, тому що дозволяє охоплювати усі форми і рівні відображення, отже, й усе коло пізнавальних задач, актуальних для судового пізнання, і розробляти більш ефективні методики, наприклад комплексні методики вивчення особистості людини і її ідентифікацій. Більш ефективно може проводитися і такий вид ідентифікації, як впізнання, тому що існує можливість використовувати додаткову інформацію. Оскільки в момент події злочину формується уявний образ не тільки у свідомості потерпілого, але і у злочинця відносно до потерпілого, то в процесі впізнання це виявляється у впізнаваного у вигляді відповідних психофізіологічних реакцій. Їхня фіксація за допомогою відеокамери й інтерпретація фахівцем-психологом може дати додаткову інформацію при оцінці слідчим результатів впізнання.

Перед теорією криміналістичної ідентифікації стоять задачі розробки ще багатьох складних пізнавальних проблем. Наприклад, дотепер не розроблений концептуальний похід до ідентифікації таких об'єктів, як процеси, явища, ідентифікація особи за способами дій, насамперед за способом здійснення злочинів та ін.

Великою перешкодою ефективному розвитку теорії криміналістичної ідентифікації є її розчленовування на безліч підтеорій, вчень, задач і методів пізнання. Так, в останні роки з єдиної теорії криміналістичної ідентифікації вичленовані як самостійні: класифікація, родова, видова, групова ідентифікація, родова, групова приналежність, діагностика [11, с. 164]. При цьому нерідко тому самому вченню приписуються в літературі різні завдання, і, навпаки, різним — однакові. Якоїсь