б) криміналістична ідентифікація здійснюється за матеріальним та ідеальним відображенням ознак зовнішньої будови об'єктів;

в) метод криміналістичної ідентифікації застосовується в процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій (пізнання та судової експертизи).

Таким чином, об'єктами криміналістичної ідентифікації є: люди, тварини, їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову. Об'єктами ідентифікації як загального методу пізнання є всі об'єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У деяких випадках можуть бути відрізки і моменти часу та стану людей в окремих ситуаціях.

4. Значення криміналістичної ідентифікації для практики боротьби із злочинністю

Значення ідентифікації для розкриття і розслідування злочинів визначається важливістю для справи тих обставин, що можуть бути встановлені за допомогою методів криміналістичної ідентифікації. Доказове значення одержуваних при цьому фактів залежить від їхнього відношення до предмету доказування, від тієї ролі, яку вони грають як проміжні елементи доказування.

Розглядаючи злочин як один з актів відображення, а ідентифікацію як метод вивчення взаємодії матеріальних об'єктів, одержують відомості, які стосуються технічної сторони такої взаємодії (яким об'єктом, у яких умовах залишені сліди, чи не залишені вони даним об'єктом). Встановлюваний при цьому факт фізичної взаємодії оцінюється в його зв'язку з іншими обставинами (особами, предметами, явищами), що фігурують у справі. У результаті визначається не тільки його відношення до головного факту (предмету доведення), але і дається правова оцінка факту взаємодії.

Акти ідентифікації (диференціації) можуть стосуватися фактів, що відносяться до кожного з елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони.

Одним з головних елементів предмета доведення є встановлення об'єкта злочину й обставин його здійснення (час, місце, спосіб). У цьому плані ідентифікація дозволяє виявити предмет злочинного зазіхання, визначити знаряддя і засоби здійснення злочину, місце і час дії; наявність причинного зв'язку між злочинною дією і наслідками.

Аналіз і ідентифікація (диференціація) слідів на місці злочину дозволяють судити про предмет злочинного зазіхання: злом сейфа, убивство людини, крадіжка матеріальних цінностей. При відсутності такого предмета про нього дозволяють судити акти ідентифікації об'єктів, що мають до нього відношення: одягу потерпілого, виявленого в підозрюваного; упакування від викрадених предметів і т.п. При розслідуванні убивств особливе значення має ідентифікація фізичної особи (впізнання чи ототожнення трупа), тому що не знаючи, хто убитий, неможливо встановити всі елементи складу злочину.

Істотно значима ідентифікація для встановлення способу здійснення злочину (об'єктивна сторона). Виявлення групової приналежності знаряддя за його слідами сприяє розшуку цього знаряддя (визначенню кола об'єктів перевірки), а індивідуальне ототожнення конкретного екземпляра - і встановленню факту його застосування в даних умовах. За цими даними визначають особу, що використовувала дане знаряддя.

Велика роль ідентифікації (диференціації) для встановлення суб'єктів злочину. Необхідно розрізняти три можливих варіанти ототожнення особи:

за слідами, залишеними частинами тіла (рук, босих ніг, зубів);

за слідами, залишеними предметами людини (взуттям, рукавичками, знаряддям злочину) і за самими предметами (загубленими чи кинутими речами);

за сукупністю даних, отриманих шляхом ідентифікації стосовно предмета злочину, часу і способу його здійснення, місця злочину і т.п.

М. О. Селиванов пропонує розмежовувати ці категорії за джерелом походження і його зв'язком з обвинувачуваним і розслідуваним злочином: а) джерело злите з підозрюваним, є його невід'ємною частиною (рука, нога і т.д.);
б) джерело належить підозрюваному або знаходиться в його володінні (пістолет, взуття); в) джерело не належить підозрюваному і не знаходиться в його володінні (підприємство, що виготовило виріб масового виробництва, яке знайдене на місці події й у підозрюваного: ґудзики, шматки мотузки і т.д.) [13, с. 32].

Значення ідентифікації в кожному з варіантів буде різне, однак у всіх випадках факт ідентифікації, узятий сам по собі, тобто ізольовано від інших доказів, не може свідчити про здійснення злочину певною особою. Виняток складають такі ситуації, коли дії, відбиті в ідентифікуючому об'єкті, однозначно й очевидно пов'язані зі злочинною подією, наприклад написання злочинцем наклепницького листа.

У переважній більшості випадків зв'язок відображень навіть частин тіла, у відношенні яких проведена ідентифікація, не є досить очевидною і через це цього потребує спеціального доведення. Воно включає встановлення фактів, що підтверджують виникнення відображення (слідів рук, ніг) у зв'язку зі зробленим злочином, а також фактів, що виключають можливість залишення слідів раніше чи пізніше зробленого злочину.

Ще більш складним є процес доведення, коли особа ідентифікується за відображеннями належних їй предметів (взуття, транспортного засобу, знаряддя злочину) чи шляхом ототожнення самих предметів. У подібних випадках підозрюваний (обвинувачуваний) заявляє зазвичай, що ідентифіковані предмети були узяті в неї ким-небудь чи викрадені (пропали) ще до злочину. Подібні заяви повинні ретельно перевірятися.

Ідентифікація (диференціація) відіграє істотну роль при дослідженні об'єктів чи продуктів незакінченої діяльності. Так, встановлення приналежності досліджуваного об'єкта до групи вогнепальної зброї є неодмінним актом доведення при розслідуванні злочинів про незаконне виготовлення, носіння чи зберігання вогнепальної зброї. Так само потрібно провести ідентифікацію (диференціацію), аби встановити приналежність речовини до групи отрутних чи наркотичних засобів.

Підробка монети може бути встановлена на підставі диференціації прес-форми, у якій вона чеканилася, і прес-форм, використовуваних у державному підприємстві. Диференціація штрихів барвника, яким виконаний документ, і штрихів, дописаних згодом, дозволяє встановити приписку (виправлення); диференціація печаток і штампів служить підставою для доведення факту підробки документа [1, с.