Імплементація норм міжнародного права по питанням прав людини в національне законодавство України

Імплементація – фактична реалізація міжнародних обов’язків на внутрішньодержавному рівні, здійснювана шляхом трансформації міжнародно–правових норм у національні закони та підзаконні акти.

У широкому розумінні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, уявляє собою “засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації та публікації міжнародних договорів, адміністративних постанов, розпоряджень та т.і.) та забезпечення виконання ним свого міжнародного обов’язку або в інтересах використання ним свого міжнародного правомочия”. Таким чином, норма міжнародного права ні перетворюється, вона зберігає свої статус. А ось її змісту надається статус норми національного права. Власно, як зазначає І.І. Лукашук, мова їде про імплементацію міжнародної норми за допомогою національного права.

Трансформація може бути загальною та індивідуальною.

При загальній трансформації держава установлює, що всі або тільки визначені види прийнятих ним міжнародно-правових норм виявляються частиною національного права країни.

При індивідуальної трансформації необхідно в кожному випадку упроваджувати міжнародні норми у національне право країни спеціальним актом.

В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовуються індивідуальна трансформація (Верховною Радою України видається спеціальний закон о ратифікації).

Розрізняють кілька способів трансформації:

А) пряма рецепція – коли норма міжнародного права без змін запозичується національним законодавством – має місце в Україні. Так, стаття 9 Конституції України проголошує: ”Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

Б) бланкетна рецепція – коли норма міжнародного права ні запозичується, але на цю норму робиться посилання.

В) власно трансформацію - коли норма міжнародного права змінюється шляхом створіння прамовної національної транскрипції (перекладається на іншу мову) та закріплюється у національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не змінюється.

Основними міжнародними актами якими закріплюються загальнолюдські права являються: Загальна Декларація прав людини від 10.12.1948р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966р.

Таким чином, у національне законодавство України імплементувалися міжнародні норми з прав людини, і знайшли своє відображення у Конституції України, а саме: ст. ст. 21 – 59 де закріплено основні права - право на життя, право на повагу до його гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу світогляду і віросповідання, право брати участь в управлінні державними справами, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право на працю, право на житло та інше.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Використана література (нормативні акти):

Конституція України від 28.06.1996р.

Тимченко Л.Д. Международное право : Учебник. – Харьков: Консул; Ун-т внутр. дел, 1999. – 528 с.

Баймуратов М.А. Международное право. – Харьков: “Одиссей”, 2000. – 736 с.

Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь – справ очник/ Под общей ред. Акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трохимова – М.: ИНФРА – М, 1998. – 368 с.