За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх винипідприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією

відповідно до статті 135-1 Кодексу укладено письмовий

договір про взяття на себе працівником повної матеріальної

відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших

цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт

за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,

переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним

зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому

числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних

приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих

підприємством, установою, організацією працівникові в

користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну

матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству,

установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або

переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм

власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад

один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення

строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та

місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають

заборгованості перед цим підприємством.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди

визначається за фактичними втратами, на підставі даних

бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості

(собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно

з установленими нормами.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та

в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної

розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за

цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і

товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок

визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у

кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі,

організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або

втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих

випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний

розмір.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує

середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням

власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств,

установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням

вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із

заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або

вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не

пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і

звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про

це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його

розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку,

передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання

власником або уповноваженим ним органом позову до районного,

районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та

їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться

за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою

прокурора.

Література:

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів.