Правові форми власності громадян на землю

Зміст

Вступ

Тема даної курсової роботи: „Правові форми власності громадян на землю”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з поняттям, сутністю та формами власності на землю.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених проблемам власності на землю;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що однією з галузей економіки, яка потребує нагального реформування на нових демократичних засадах є сільське господарство. Така необхідність пояснюється не лише тим фактором, що Україна є аграрно-індустріальною державою, яка має чудові природні умови, багаті чорноземи, найвищий серед європейських країн рівень землезабезпечення, тощо. Потреба корінних змін обумовлена і тим станом, в якому знаходиться сільське господарство, що цілком віддзеркалює ставлення тоталітарного режиму до розвитку аграрного сектору. Радянська влада, яка у селянах власниках вбачала ворогів радянського ладу, розглядала сільськогосподарське виробництво як сировинний придаток, джерело для розвитку промисловості. Насильно позбавлені засобів виробництва і загнані в одержавлені колгоспи, селяни, із повноправних власників перетворилися в працюючих з-під палки найманців. Врешті-решт колективна форма власності і основані на ній організаційно-правові форми аграрних формувань показали свою нежиттєздатність. Це і визначило необхідність реформування економіки аграрного сектору. Саме цим і визначається актуальність дослідження питання щодо існуючих правових форм власності на землю та тенденцій їх розвитку.

Структура роботи розроблена з урахуванням стандартних вимог до курсових робіт і містить наступні структурні елементи:

Вступ

Основна частина, яка містить 3 розділи.

Висновки

Список використаних джерел.

В роботі розкриті наступні питання:

поняття власності та форм власності:

форми власності на землю за чинним законодавством України;

перспективи розвитку відносин власності в аграрній сфері;

тощо.

При написанні курсової роботи автором були використані: Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України „Про власність”, „Про форми власності на землю”, інші закони та нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів з цивільного та екологічного права тощо.

1. Поняття власності та форм власності

Поняття власності — це економічна категорія, з допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення мате-ріальних благ, тобто власність — це суспільне відношення. Од-нак центральним моментом цього поняття є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ.

Саме привласнення матеріальних благ або визнання їх «своїми» (на відміну від «чужих») є матеріальною стороною відносин влас-ності. Разом з тим, як і будь-яке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону — вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва.

Якщо окремий індивід (чи цілий колектив) привласнює конк-ретну річ, він усуває від неї всіх інших осіб. Цим і визначається характер взаємодії людей у процесі привласнення.

Отже, економічне відношення власності — це суспільне відно-шення щодо привласнення матеріальних благ шляхом усунення від них усіх оточуючих осіб (крім власника — індивіда чи колек-тиву).[24,c.240]

Власність — це конкретні, історично зумовлені суспільні відноси-ни окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення за-собів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб. Зміст економічних відносин власності складають володіння, користування і розпорядження матеріальними благами.

Володіння — закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — вилучення з речей їхніх корисних властивос-тей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження — визначення власником юридичної або фак-тичної долі речі.

Індивід або колектив здійснює володіння, користування і роз-порядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб.

Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві за-кріплюються з допомогою норм права і набувають характеру пра-вовідносин. В юридичній науці термін «право власності» вжи-вається в об'єктивному і суб'єктивному значеннях.

Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність пра-вових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об'єктивне право складається з норм, які за-кріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норм, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допо-могою правових норм, що входять до його складу, не лише за-кріплюються матеріальні блага за конкретними суб'єктами, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування й розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджа-тися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбаче-них законом.

Отже, право власності у суб'єктивному розумінні — це суб'єк-тивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб'єк-там — окремому громадянину (фізичній особі), колективу гро-мадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомоч-ному суб'єкту (громадянину, юридичній особі, державі) проти-стоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не по-винні своїми діями порушувати це право. Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи — невласники — мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне