Отже, з одного боку у власності окремих громадян можуть бути основні засоби виробництва, а з іншого, ці громадяни-власники можуть використовувати найману працю. Ці ознаки характеризу-ють власність названих осіб як приватну на відміну від суспільної.

Від такої компромісної позиції щодо визнання права приват-ної власності відмовилося законодавство України. Відповідно до ст.2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. остан-ня в Україні виступає в формах державної, колективної і при-ватної власності. Всі форми власності є рівноправними, мають рівні умови для їх розвитку та захисту.

Власність громадян створюється і примножується за рахунок їхніх доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власно-го господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні уста-нови, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадку-ванні та на інших засадах, передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.

Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно нале-жить одному громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності.

До колективної власності належить власність орендних підприємств, колективних підприємств, виробничих та інших ко-оперативів, акціонерних та інших господарських товариств, гос-подарських асоціацій та інших об'єднань, що мають статус юри-дичної особи.

Природа колективної власності несумісна з відчуженням ро-бітників від засобів виробництва і виключає будь-яку експлуата-цію людини людиною. Саме цей принцип — абсолютна немож-ливість використати працю іншої людини для власного збага-чення, на нашу думку, повинен вирішувати загальне ставлення до приватної власності як такої. При цьому слід мати на увазі, що ніяких обмежень щодо розмірів трудової власності наше за-конодавство не встановлює, тому будь-яких «ущемлінь» з боку держави в цьому питанні не може бути, оскільки не тільки про-голошуються, але й поступово складаються політичні, економічні і соціальні передумови для продуктивної індивідуальної праці громадян і різних форм її об'єднання.

Закон про власність передбачає, що на території України може функціонувати і власність сумісних підприємств, створених вітчизняними і іноземними юридичними особами. Цю власність можна визначити як змішану форму, тому що з боку вітчизня-них юридичних осіб вона представлена колективною власністю, а з боку іноземних — приватною. Зазначені підприємства можуть мати майно, необхідне для здійснення діяльності, визначе-ної установчими документами, якщо інше не передбачено зако-нами України. Аналогічний підхід повинен бути і у визначенні форми власності іноземних держав, іноземних організацій і ок-ремих іноземних громадян.

Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність автономних утворень, комунальну (муніци-пальну) власність.

Зокрема, відповідно до Декларації про державний суверенітет України народ України має виключне право на володіння, вико-ристання і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ре-сурси, що знаходяться в межах Української держави, природні ресурси її континентального шельфу і виключної (морської) еко-номічної зони, весь економічний і науково-технічний потенці-ал, створений на території України, є власністю її народу, мате-ріальною основою суверенітету держави і використовується з ме-тою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, заклади, організації і об'єкти інших держав та їх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території України і використовувати її природні ресурси відпо-відно до законів Української держави.

Не слід забувати про те, що власність на засоби виробництва є постійним, невгасним джерелом заінтересованості, інтересу до власної праці, до ефективного, раціонального і економічного використання засобів виробництва. Саме це положення покла-дено в основу ідеї про різноманітність форм власності, реаліза-ція якої передбачає передусім «роздержавлення» власності.

Проте серед цих форм Закон України про власність на перше місце висуває власність громадян. Це і символічно, і принципо-во важливо, адже йдеться саме про демократичну систему, де сукупність відносин власності має працювати на благо людини. Власність базується передусім на участі громадянина у суспіль-ному виробництві, в її основі лежить особиста праця і одержан-ня частини загального суспільного продукту пропорційно кількості і якості вкладених трудових зусиль. Поряд з цим нор-мативні новели, що містяться в діючому законодавстві про власність громадян, припускають існування певного правового режиму цієї форми власності.

У нашому законодавстві знайшли закріплення зовсім нові фор-ми суспільної власності, наприклад, власність колективного підприємства. Саме подолання кризової ситуації в економічно-му розвитку, викликаної відчуженням робітника від засобів ви-робництва, зумовило появу цієї форми власності. Щоб поверну-ти кожному робітнику, колективам підприємств у цілому почут-тя господаря, яке іманентне цивілізованому суспільству, необ-хідно відродити інтерес до результатів власної праці. Це дуже складне завдання, яке має стратегічний характер, можна розв'я-зати тільки через введення у господарський механізм різних форм колективної власності.

Законодавство, визначаючи плюралізм форм групової власності, не надає ніяких переваг жодній з них. Розв'язуючи питання про вибір тієї чи іншої форми, колектив як суб'єкт права власності повинен виходити з конкретних умов виробництва продукції, надання послуг тощо.

Поряд з державними підприємствами, де відносини власності представлені на трьох рівнях: загальнодержавному, республі-канському, комунальному, у народногосподарському комплексі функціонують кооперативні підприємства з кооперативною фор-мою власності, колективні підприємства або асоціації трудящих, де власність на засоби виробництва та інше майно підприємства виникає у колективі як наслідок перетворення власності трудо-вих колективів державних підприємств, викупу орендованого майна тощо.

Отже, право власності як інститут сучасного цивільного права встановлює різноманітність форм власності і відповідно