рівні умови господарювання, не передбачаючи будь-яких привілеїв для жодної з цих форм. Такий підхід має закріпити модель влас-ності, яка відповідатиме рівневі розвитку виробничих сил у країні, забезпечуватиме належні темпи дальшого розвитку з урахуван-ням необхідності перебудови структури виробництва і стимулю-ватиме максимальне задоволення соціально-економічних потреб суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.
2. Форми власності на землю за чинним законодавством України
Земля - головний об'єкт господарської діяльності людини. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіальний базис - місце розміщення галузей народного господарства, сільських та міських поселень.
Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент в екологічній системі.
Особливий зміст терміну "земля" надається, коли вона розглядається як об'єкт правового регулювання відносин у суспільстві. В цьому випадку землю розглядають як матеріальну основу суверенітету і національної безпеки держави.
Відповідно до Закону України „Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 року N 2073-XII, власність на землю в Україні має такі форми: державна, колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними.
За Конституцією України, земля перебуває у власності громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Цю власність охороняє законодавство. Всі форми власності є рівноправними. Право власності та право постійного користування земельною ділянкою засвідчують державні акти. Державні акти на землю видають і реєструють ті ради, у віданні яких перебувають відповідні земельні ділянки. Форми державних актів затверджено в документах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Тимчасове користування землею чи оренду землі належить оформити в договорі про тимчасове користування або в договорі оренди. Порядок державної реєстрації договорів оренди землі встановлює Кабінет Міністрів України.
Земельні ділянки, які перебувають у приватній власності, можуть бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, застави. Земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян та підприємств, не можуть бути об'єктом купівлі-продажу; дарування, міни або успадкування. Такі ділянки дозволено використовувати тільки за їхнім цільовим призначенням. Передавати їх в оренду іншій особі користувач земельної ділянки не має права.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства, садівничі товариства. Цим суб'єктам було видано державні акти на право колективної власності на землю. Розпоряджатися землями, які перебувають у колективній власності, можна лише на підставі рішення загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або сільськогосподарського акціонерного товариства отримав право на земельну частку (пай), яке засвідчує сертифікат.
Власник земельного паю, що вибув з такого підприємства, свою частку землі в натурі (на місцевості) може одержати в приватну власність безкоштовно. Така особа оплачує тільки вартість землевпорядних робіт, потрібних для виділення земельного паю в натурі. Право власності на земельну ділянку засвідчує державний акт на право приватної власності на землю.[19]
Розглянемо детальніше історію трансформації відносин власності на землю в Україні з моменту проголошення Незалежності України.
Початком проведення земельної реформи в Україні вважається 15 березня 1991 р., коли набули чинності прийняті Верховною Радою 18 грудня 1990р. Земельний кодекс та постанова "Про земельну реформу". Саме з цієї дати всі землі України було оголошено об'єктом земельної реформи.
Положення названих актів обумовили економічний, соціальний, політичний і правовий зміст реформи. Реформування земельних відносин - процес складний. Він охоплює усі галузі економіки та сфери суспільства, тим самим визначаючи і місце земельної реформи у загальній системі соціально-економічних перетворень. Крім розв'язання комплексу організаційних і соціально-правових проблем, не менш важливим є перебудова психології громадян, утвердження почуття власника землі. Отже, земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких має на меті перехід до нового земельного ладу в країні, адекватного характерові соціально орієнтованої економіки.
Проте докорінних змін у земельних правовідносинах з прийняттям законодавчих актів в Україні не сталося. Поглиблювалася аграрна криза, яка посилювалася загальною кризою економіки України. Ставала дедалі очевиднішою недостатність передбачених Кодексом і постановою заходів щодо реформування земельних відносин.
13 березня 1992 р. було прийнято нову редакцію Земельного кодексу України і постанову Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі".
З прийняттям цієї редакції Земельного кодексу України розпочалася демонополізація земельної власності в Україні.
Поряд з державною власністю на землю запроваджувалась колективна та в обмежених розмірах приватна власність. Всі форми власності на землю оголошувалися рівноправними.
В 1996 році прийнята Конституція України яка визначила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю у відповідності до Конституції набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Процеси, які змінюють існуючий в Україні земельний лад, за змістом є реформаторськими.
Земельна реформа має три основних напрямки - реформування власності, рівноправний розвиток форм господарювання на землі та підвищення рівня ефективності землекористування. Всі ці напрямки за 1990 - 2001 роки отримали належний розвиток.
Земельний кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 року [7] дає можливість повністю включити землю в економічний обіг, як один із головних засобів виробництва.
В Земельному кодексі законодавчо визначенні механізми набуття і реалізації права власності на землю, розкриваються необмежені можливості розвитку підприємництва, здійснення заходів з охорони земель та задоволення власних потреб.
Внаслідок запровадження приватної власності на землю зростає довіра до держави підприємців і фінансових кіл, створюється можливість іпотечного кредитування економіки.
Станом на 01.01.2002 року структура земельного фонду України за даними Держкомзему України наступна (рис.1):
Рис. 1. Структура земельного фонду станом на