КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету:

"Правознавство"

Зміст

1. Загальна характеристика правової держави

Вступ

Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філософів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу. Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом.

У різних країнах основи правової державності складались по-різному, але загальним у цих процесах було одне — рух до свободи, свідоме прагнення уникнути тоталітарного режиму, зобов'язати державу поважати права громадян. Юридичне це означає визнання свободи людини і суспільства від необмеженого втручання держави в їх справи, примат Права, зобов'язання держави у всій своїй діяльності дотримуватися закону, демократичність функціонування державних органів, визнання і забезпечення незалежності суду. По суті це — підсумок світового досвіду розвитку цивілізації, на який слід зважати і використовувати його в процесі формування правової державності в Україні.

1.1. Поняття правової держави

Правова держава — це новий етап розвитку державності. Її не можна проголосити — вона повинна скластися як результат реформи економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою і особистістю. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі характеризуються тим, що:

1) у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою його організації;

2) громадянське суспільство виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери;

3) право формується громадянським суспільством, а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб'єктів;

4) взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав'язування державної волі;

5) суспільство — це найбільш загальне поняття, а правова держава і громадянське суспільство — це форми його існування і розвитку. При цьому кожний з них виступає як відносно незалежне явище.

Формування концепції правової держави та її реалізація передбачає:—

аналіз витоків теорії правової держави та її філософської основи;—

дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що закріпили створення правової держави за мету свого розвитку;—

переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин;—

перегляд взаємовідносин держави і суспільства, відмову від подальшої етатизації суспільства, невтручання держави у вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань;—

вдосконалення національно-державних відносин;—

відповідність законів потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди, Праведності;—

розробку процедур і механізмів щодо розв'язання конфліктів між різними суб'єктами;—

високу правову і політичну культуру членів суспільства [5, с. 36-37].

Політична влада в будь-якій державі в цілому організується і функціонує у правовій формі, що, однак, не виключає можливості її порушення владою на окремих етапах розвитку. Це дає підстави стверджувати, що конкретні держави неоднаково обмежені правом. Започаткування правової держави означало прагнення до розбудови державності, в якій влада була б максимально обмежена правом і правами людини. Таким чином, правова держава певною мірою є поняттям ідеологічним з історично змінюваним змістом (від ліберальної до соціальної моделі). З цього випливає: те, що вважалося ідеалом на момент започаткування теорії, на початку XXI століття не повністю відповідає сучасним уявленням про роль і місце держави в житті суспільства.

Деякі науковці (А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слісаренко) відзначають, що правова держава — така держава, в якій на основі чинного права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з чинним правовим законом [4, с. 37].

На думку М.В. Цвітка, В.Д.Ткаченка, О.В. Петришина, правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави [2, с. 152].

В.В. Копєйчиков відзначає, що в загальному вигляді, правову державу можна визначити як державу, в якій панує Право, або як правову форму організації діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права [5, с. 37].

1.2. Ознаки правової держави

Правова держава незалежно від специфіки країни характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу, що містить теорія правової держави.

А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слісаренко виділяють такі основні риси правової держави [4, с. 37]:*

верховенство та панування правового закону;*

постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;*

здійснення розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, що характеризуються як незалежні гілки влади;*

забезпечення реалізації прав і виконання обов'язків людини і громадянина;*

загальнодозволеність у відносинах особи з іншими суб'єктами та чітке визначення повноважень держави, її органів, службових та посадових осіб;*

взаємна відповідальність особи і держави;*

організація ефективного контролю та нагляду за здійсненням законів і режимом законності.

Інші вчені (М.В. Цвітко, В.Д.Ткаченко, О.В. Петришин) серед ознак правової держави називають [2, с. 152-158]:

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід'ємних прав і свобод людини;

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід'ємних прав