Двопартійність, яка встановилася в США, також впливає на систему стримувань і противаг. Постійне суперництво і протиборство партій веде до їх взаємоконтролю на всіх рівнях влади, і, з іншого боку, не дає “розкиду” і не викликає здивування виборців, які створює багатопартійна система. Партія меншості в США контролює урядову більшість, обидві фракції Конгресу – Президента і виконавчу владу.

Незважаючи на багато проблем, які пов'язані зі складністю механізму поділу влади (наприклад, затягування на сторіччя прийняття Закону про виборців, про расову дискримінацію негрів), Медисоновська модель відгородила США від диктатури ( її в історії країни просто не було, що нехарактерно для, приміром, європейських держав) і надійно захистила конституційні основи демократії. Багато американців вірять, що саме цей реалізм у відношенні людської природи й увага до інституційних перевірочних механізмів є одним з головних внесків засновників в утворення системи, що була ефективною в гарантуванні свобод і запобіганні тиранії.

Риси американської Конституції, описані вище, продовжують характеризувати Конституцію і наприкінці двадцятого сторіччя. У той же час, з 1787 року відбулися серйозні зміни через формальні зміни в ній, а також через еволюцію в інтерпретації і застосуванні документа. Це поєднання наступності і змін найкраще продемонстровано у федеральній системі, створеній Конституцією.[2]

З одного боку, місцеві уряди й уряди штатів продовжують відігравати значну роль в американській політичній системі і беруть на себе досить широкий спектр задач, у той час як центральною прерогативою федерального уряду залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної важливості.

З іншого боку, у нашому столітті повноваження федеральної влади інтерпретуються настільки широко, що Конгрес в принципі може регулювати все, що він вважає проблематичним для всієї нації. Хоча і ясно, що ідея законної перевірки національної влади значно зменшилася, все-таки в 1994 році Верховний Суд США оголосив один федеральний закон неконституційним, тому що той вторгався до сфери повноваження штатів.

Система стримувань і противаг влади продовжує ефективно діяти, перевіряти і розділяти владу. А Конституція продовжує містити змішання демократичних і антидемократичних рис, щоб встановити, а також обмежити народний авторитет. Протягом двох століть широко розгорнулася практика голосувань, хоча і перетерпіла деякі зміни в порівнянні з 1787 роком .

І все-таки для американців Конституція – це більше, ніж просто збірник законів. Це символ. Мирська біблія. У ній відбиті всі цінності суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів. Це особливо відбито в Преамбулі, де записані цілі Конституції, і в Біллі про права, що проголошує права людей. І весь документ у цілому відображає класичні ліберальні погляди на індивідуальну волю, рівність, власність, представницьку демократію й обмежений уряд. Словом, те, що ми зараз багатозначно називаємо “американською демократією”. Те, наскільки багатозначно про неї говорять самі американці, викликає легку тінь заздрості до їхнього майже фанатичного патріотизму.

2. Основні інститути та джерела конституційного права зарубіжних країн

Джерела конституційного права у країнах романо-германської правової сім'ї

У всіх країнах, що належать до романо-германської пра-вової сім'ї, визнається диференціація права на публічне і приватне. Цей поділ має майже загальний характер і є важливою характеристикою правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Сутність його полягає у тому, що до публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного — галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. До цього слід додати, що повагу до права набагато простіше прищепити приватним особам, ніж державі, яка сама є носієм влади.

Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами норми права, які юристам нале-жить тлумачити і застосовувати для винесення рішення у кожному конкретному випадку, складають у країнах рома-но-германської правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції або ж конституційним законам. У всіх країнах романо-германсь-кої правової сім'ї є писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила. Конституції прийма-ються і змінюються в особливому порядку. [8, c.89-93]

В інших країнах найвища сила конституцій виражається у встановленні контролю над конституційністю інших за-конів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Консти-туційного суду ФРН — це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Його тлумачення законів обов'язкове для усіх органів, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Кон-ституційного суду, а потім вирішує справу згідно з виснов-ком Конституційного суду. Інакше вирішується аналогічна процедура у Франції. Конституційна рада, що існує у цій країні, має більш обмежену компетенцію, їй надано право попереднього контролю за конституційністю законопроек-тів, що поки не набули чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та інших нормативних актів.

За значущістю конституційним законам можуть дорів-нювати тільки норми міжнародного права. На жаль, кон-ституції більшості країн, що належать до романо-германсь-кої правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким сила міжнародних договорів превалює над силою внут-рішніх законів, а не на домінуванні норм міжнародного пра-ва у цілому.