Деякі закони називаються кодексами. Початкове значен-ня цього слова — збірник, звід законів. Але нині термін "кодекс" використовується для назви систематизованих норм права, що відносяться до якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси включають як законодавчі, так і підзаконні акти. А деякі з них охоплюють норми, що належать до двох чи більше галузей права, але регулюють відносини у конкретній сфері господарства чи культури. Починаючи з 50-х років чинності набули кілька десятків таких кодексів, які за своєю правовою природою є актами, що консолідують чинне законодавство.

Крім законів, право країн романо-германської правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, які видаються вико-навчими органами влади.

Особливе положення у системі джерел романо-германсь-кої правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний норма-тивно-правовий акт у деяких випадках для правильного розуміння вимагає доповнення і з'ясування звичаю, на основі якого закон базується. Крім того, навіть деякі по-няття, категорії, що використовуються у юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозуміло, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, але й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім'ї дуже обмежена. У цілому, за винятком Італії, він втратив характер са-мостійного джерела права.

Суперечливою є думка щодо питання про судову прак-тику як джерела романо-германського права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про судову практику як допоміжне джерело права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також значення і роль касаційного прецеденту у формуванні пра-ва. Касаційний суд є найвищою судовою інстанцією. Тому у цих країнах судове рішення, що ґрунтується на аналогії чи загальних принципах, якщо воно підтверджене Каса-ційним судом, може сприйматися іншими судами при вирі-шенні подібних справ як фактичний прецедент. Постанови, приміром, французького Касаційного суду і Державної ра-ди впливають на право різних франкомовних країн. Це положення стосується й інших європейських і неєвропейських країн, що належать до романо-германської правової сім'ї.[3,c.259]

Отже, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, які відпрацьовані судовою практикою, і тими, що встановлені законодавцем, є дві важливі розбіжності.

Перша пов'язана із роллю тих чи інших країн у системі права романо-германської правової сім'ї. Судова практика діє в рамках, встановлених для права законодавцем, і встановлення цих рамок передбачено діяльністю самого за-конодавця. Значення права, що створюється судовою прак-тикою, вже в силу цього обмежене, і це положення прямо протилежне тому, що існує у країнах англосаксонського права.

Правова норма — друга відмінність — створена судовою практикою і не має того авторитету, який надається зако-нодавчим нормам, її можна у будь-який час відкинути чи поміняти при розгляді нової справи.

Протягом тривалого часу доктрина була головним дже-релом права в романо-германській правовій сім'ї. Головним чином вона була відпрацьована в університетах у XIII— XIX ст. Лише нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність доктрини була замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль док-трини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання суспільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-германської правової сім'ї. Ось тоді її роль виявляється якраз у тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користує-ться і законодавець. Вона розробляє методи, за допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його. За-конодавець здебільшого відображує лише тенденції, вста-новлені доктриною, і сприймає пропозиції, що нею підготовлені.

Як уже зазначалося, доктрина широко використовується і у правозастосовчій діяльності, зокрема при тлумаченні законів. Адже в юриспруденції континентальної Європи все більше і більше особи чи законодавчі органи прагнуть до незалежного характеру процесу тлумачення, заперечення того, що тлумаченням передбачено лише визначення гра-матичного і логічного змісту окремих термінів або намірів законодавця. Коментарі, що видаються у Франції, Німеч-чині та інших країнах романо-германської правової сім'ї, набувають доктринального виду, а підручники все частіше сповнені прикладів судової практики.

Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-германській правовій сім'ї широко викори-стовують деякі загальні принципи, які юристи можуть знайти у самому законі, а у разі необхідності — поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент. Ці принципи розкрива-ють характер не тільки законодавства, а й права, що створене юристами. Сам законодавець своїм авторитетом підсилює деякі з цих положень. Так, ст. 2 швейцарського Цивільного кодексу встановлює, що здійснення якогось права забороняється, якщо воно явно перевищує межі, встановлені доброю совістю чи добрими звичаями або ж соціальними чи економічними цілями права. Конституція ФРН 1949 р. скасувала всі закони, що суперечили принци-пу рівноправності чоловіків і жінок.[8,c.94]

Для концепції цієї системи характерним є те, що юри-сти не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого питання, яке у соціальному аспекті здасться