Аналогічно іншим британським колоніям у Канаді за-кріпилась система англійського загального права, згідно з яким рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецеденту. Джерелом права у Канаді вважають законо-давчі норми, що видаються парламентом, чинні й ті, що зберігають відносну самостійність, норми права справедли-вості, які були створені рішеннями Суду канцлера в Лон-доні у XV—XIX ст.

Рішення канадських судів протягом тривалого часу під-лягали оскарженню у Судовому комітеті Таємної ради у Лондоні. Нині ця практика скасована, проте раніше прий-няті рішення англійських судів, що тлумачать чинні у Канаді англійські закони і норми загального права, мають загальнообов'язкову силу. Єдність системи канадського за-гального права забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій, рішення яких є загальнообов'яз-ковими для всіх нижчих судових інстанцій.

Що стосується законодавчої влади у Канаді, то вона протягом тривалого часу належала британському парла-менту. Але Конституційним законом від 1982 р. було вста-новлено, що з цього часу жоден наступний акт британсько-го парламенту не буде мати чинності у Канаді, тобто була проголошена суверенність країни у сфері законотворчості.

Федеративний устрій країни визначає розмежування за-конодавчих повноважень між парламентом і законодавчими зборами провінцій. До законодавчих федеративних повно-важень належать такі, як регулювання економіки, торгівлі, мореплавства, грошового обігу та банків, патентів й автор-ського права, кримінального права і процесу тощо. До компетенції законодавчих повноважень провінцій відносять питання щодо податків, освіти, виховання і т. ін.

Отже, до сім'ї англосаксонського права входять, поряд із Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності). Це пояснюється тим, що Англія була найбільш великим колоністом і англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права.

Джерела мусульманського права

Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англосаксонського є прямий зв'язок з релігією ісламу.

Особливу цінність мусульманського права ісламські до-слідники вбачають, насамперед, в особливостях його поход-ження. Якщо інші правові системи світу є наслідком люд-ської діяльності, то мусульманське право — результат бо-жественного одкровення. Воно подароване людям Аллахом через пророка Магомета.

Вихідна точка мусульманського права визначається во-лею Аллаха. При цьому для усвідомлення волі Аллаха мають значення і заповіді, і вчинки, і навіть мовчання Магомета, з яких слід виводити загальні правила, що і становлять норми мусульманського права. Що ж до матеріальних джерел мусульманського права, то першим і найголовнішим з них є Коран — вічна і незмінна книга мусульман, в якій містяться доповіді Магомета, які були навіяні йому безпосередньо Ал-лахом, а також подані у переказах Магомета древні леген-ди і навчання та низка його полемічних виступів проти християнства та іудейства.

Коран складається з понад 6 тисяч віршів. З них, за оцінками мусульманських правознавців, лише від 200 до 500 містять правила поведінки, яких повинні дотримува-тись правовірні, а у 140 визначено правила відправлення релігійних ритуалів — молитов, паломництв, додержання посту тощо. З-поміж норм Корану, що регулюють взаємовідносини між людьми, переважають загальні положення, які мають характер релігійно-моральних орієнтирів. Це до-зволяє урізноманітнити їхнє тлумачення і конкретизацію. Ті ж нечисленні конкретні правила поведінки, що закріплені у Корані, хоч і сформульовані як божественне одкровення, мають казуальний характер. Більшість з них виникли у зв'язку з вирішенням пророком конкретних конфліктів, оцінкою ним певних діянь чи відповідями на запитання, які йому задавали віруючі.

Слід зауважити, що Коран — це витвір, який створю-вався стихійно, без будь-якого плану. Записи проповідей, умовлянь, історико-релігійних розповідей та пророцтв Магомета робились випадково і були особистою справою його слухачів. За легендою, у 651 р. всі одкровення Магомета, які збереглися у пам'яті та в приватних записах, були зібрані і зведені до одного списку. Саме цей текст ви-знається єдиним істинним словом Аллаха.

Другим джерелом мусульманського права є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магомета, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у "повсякденному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлювання Магомета були зафіксовані не самим про-роком, який був неписьменним, а його найближчими со-ратниками і послідовниками. Тому для встановлення дійсності наведених у суні фактів і висловлювань ще в IX ст. найавторитетнішими докторами ісламу була здій-снена велика дослідницька робота. За її результатами лише деякі акти залишилися сумнівними щодо їх істинної пов'язаності з Магометом. Переважна частина норматив-них приписів, які містить у собі суна, має казуальне по-ходження. Багато з них збігаються з відповідними нормами Корану, є й нові нормативні приписи.

За рівнем визначеності норми Корану і суни поділяють на дві категорії. Перша — це однозначно визначені припи-си, які навіть теоретично не допускають будь-якого іншого тлумачення. Цю категорію складають правила, що стосу-ються релігійного культу, та лише деякі з норм, що регу-люють взаємовідносини між людьми. Норми цієї категорії виступають як однозначно зрозумілі правила поведінки, які повинні беззаперечно застосовуватися на практиці. Другу групу норм становлять абстрактні і не досить зро-зумілі