Основи податкового права

Останнім часом в Україні особливо гостро постають питання про розміри податкових ставок. Підприємці критикують їх за те, що вони дуже великі і тим самим тиснуть на виробника, працівники бюджетної сфери — за те, що вони низькі і не дають можливості гідно платити за роботу, бухгалтери — за складність у розрахунках, фахівці податкової служби — за легкість, з якою при бажанні від них можна ухилитися і т.п.

Однак слід зазначити, що ідеальних податкових систем, які б одночасно задовольняли населення, підприємства та органи влади, немає і бути не може. В Україні зроблено перші кроки в напрямку спрощення механізму оподаткування і зниження розмірів ставок податків з урахуванням розширення бази для нарахування податків (головним чином завдяки скороченню та скасуванню пільг).

В Україні ще не створена система оподаткування, яка відповідає сучасним ринковим відносинам. Тут прийнято один із найвищих рівнів оподаткування, який обґрунтовують як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. До об'єктивних причин належать: неможливість швидкого реформування відносин власності, комерціалізації охорони здоров'я, освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів, необхідність зростання державних витрат на соціальний захист населення внаслідок зниження рівня життя під впливом інфляції та економічної кризи. Високий рівень оподаткування в умовах перехідної економіки зумовлений також значними витратами на ведення інвестиційної та структурної політики.

До факторів суб'єктивного характеру можна віднести такі: повільність ринкових перетворень; помилки у проведенні податкової політики, що спричинили масове ухилення від сплати податків; зростання дефіциту державного бюджету, неефективні державні витрати та ін.

У сучасних умовах розвитку України, які характеризуються низьким рівнем доходів підприємств і населення, зростанням кількості збиткових підприємств, низькою податковою культурою неможливо забезпечити переважання в структурі податкової системи прямих податків.

Найбільш оптимальною і ефективною в умовах України, мабуть, була б така податкова система, яка б відповідала соціальне орієнтованій моделі економіки.

Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 p. Закон «Про систему оподаткування». Незважаючи на те, що він фактично продублював попередній союзний закон, його треба трактувати як перший крок у створенні власної податкової системи Української держави.

У системі оподаткування України головними прямими податками є податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян. Питома вага другого податку набагато нижча, ніж першого, тоді як у країнах із розвинутою ринковою економікою навпаки, частка прибуткового податку з громадян є значно вищою. Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення, його питома вага у податкових надходженнях більшості розвинутих країн порівняно низька.

Порівняно низька частка прибуткового податку з громадян у дохідній частині бюджету України зумовлена низьким рівнем заробітної плати і, відповідно, рівнем життя більшості населення.

У податковій системі потрібно також враховувати принципи стабільності, рівномірності сплати, інфляційної нейтральності, економічної ефективності, соціальної справедливості тощо.

Загальновизнано, що податкова система повинна бути стабільною принаймні протягом трьох-п'яти років. Лише тоді можна прогнозувати доходи і видатки на перспективу, інвестувати прибуток у виробництво, вести реальну бюджетну політику.

Нова редакція Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» докорінно змінює існуючу систему оподаткування прибутку юридичних осіб. Відповідно до нової редакції ст. 6 Закону оподатковуваний прибуток розраховують зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, суму нарахованих амортизаційних відрахувань і суму відрахувань на відновлення природних ресурсів. У цьому разі валові витрати визначено як суму витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що є компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), які купує або виготовляє платник податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Ця зміна змусила підприємства вести паралельно, крім бухгалтерського, ще й податковий облік.

Відповідно до нового Закону у підприємств-резидентів, і не лише у новостворених, з'являється змога переносити балансові збитки минулих періодів на майбутні протягом п'яти податкових років, що настають після року виникнення таких збитків. Позитивною стороною нового закону можна вважати й упорядкування складу валових витрат підприємств, оскільки сперечаються щодо доцільності віднесення тих чи інших видів витрат підприємств на собівартість.

Серед непрямих податків в Україні найважливішим є ПДВ. Його частка у доходах бюджету значно вища, ніж у розвинутих країнах.

Висока питома вага ПДВ обґрунтована тим, що в умовах економічної кризи, інфляції, зниження рівня доходів, зростання масштабів тіньової економіки цей податок найліпше виконує фіскальну функцію.

Податок на додаткову вартість введений в Україні в 1992 p. із ставкою 28%. У 1995 p. ставку оподаткування знижено до 20%.

Закон України від 03.04.1997 p. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», уведений в дію з 01.10.1997 p., суттєво відрізняється від Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 p. № 14-92 «Про податок на додану вартість». У новому законі передбачено новий підхід до визначення категорій платників ПДВ: з 01.10.1997 p. ними стали також особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.

Однак ці та інші позитивні сторони нового закону про ПДВ мало що дали для зменшення податкового тиску на виробника. Головний його недолік полягає в тому, що об'єктом оподаткування тут є не дохід, а видатки. Сплачують цей податок споживачі-підприємства і населення. Це негативно відображається на сукупному попиті, скорочення якого зумовлює падіння виробництва.

Удосконалювати ПДВ потрібно шляхом диференціації його ставок для різних груп товарів. Необхідно ввести також систему тимчасових знижок і надбавок до існуючих ставок оподаткування для посилення регулюючої функції податку.

Податкова