Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що суть податкових заходів для стимулювання розвитку малого бізнесу полягає в поетапному зменшенні граничних ставок податків і зниженні прогресивної шкали оподаткування у разі достатньо вузької податкової бази та широкої сфери використання податкових пільг. Це повинно забезпечити залучення інвестицій у промисловість, сферу послуг і торгівлю. Зменшення ставки податків залежно від розмірів підприємства є одним із найбільш використовуваних методів оподаткування малого бізнесу.

В Україні ні податок на прибуток, ні ПДВ не стимулюють збільшення кількості малих підприємств та темпів зростання їхнього виробництва, не зміцнюють їхньої фінансової стійкості. Якщо держава зацікавлена у розвитку малого бізнесу, то потрібно диференціювати ставки оподаткування. При однаковому річному прибутку податок, який сплачує українське підприємство (віддає до держбюджету 30%), більше ніж удвічі перевищує податок, який сплачують американські підприємства (близько 14%).

Сучасна система оподаткування спричиняє поглиблення економічної кризи. По-перше, не виконується головне завдання податків - забезпечення надходження відповідного обсягу грошових коштів для фінансування державних витрат. Це відбувається, передусім у результаті скорочення виробництва, різкого звуження бази оподаткування. Спроби підвищити податкові ставки в Україні призводять до подальшого скорочення виробництва, приховування податків і, як наслідок, до зменшення надходжень до бюджету.

По-друге, податкова система діє як конфіскаційний механізм, призводячи до викривлення соціально-економічних параметрів, що дуже відчутно в складних економічних умовах. Прикладом може бути швидкий розвиток тіньової економіки.

По-третє, податкову політику уряд сприймає як головний інструмент вирішення складних економічних проблем. За допомогою податків пропонують забезпечити фінансову стабілізацію, стимулювати розвиток виробництва і забезпечити зростання інвестицій. Крім того, за рахунок збільшення податків передбачають дотувати окремі регіони, надавати допомогу малозабезпеченим верствам населення, вирішувати інші проблеми. Багато з цих питань раніше вирішували різноманітними фінансовими і нефінансовими інструментами державного впливу.

По-четверте, не в повному обсязі використовують конкретні шляхи підвищення надходжень від наявних та впровадження нових податків. Це стосується акцизів, низький збір яких зумовлений тінізацією виробництва і реалізації підакцизних товарів (лікеро-горілчаних та тютюнових). Не впроваджено податок на нерухомість, який є головним джерелом доходів місцевих бюджетів у розвинутих державах.

Оскільки податки не забезпечують державних потреб, виникають серйозні труднощі в управлінні фінансами.

Податкова система за своєю суттю повинна формувати доходи державного бюджету, будучи, поряд з іншими економічними інструментами (такими як ціни, зарплата, відсотки за кредит, бюджетне фінансування), еластичним важелем впливу на поведінку економічних та соціальних структур, господарські зв'язки та конкурентні відносини.

Тому одним з першочергових завдань ринкової економіки України є створення ефективної податкової системи, яка б забезпечила розвиток народногосподарського комплексу країни і відповідним чином регулювала економічні відносини.

Ефективність податкової системи визначає те, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних з управлінням економікою, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільну функцію. Шляхом оптимального оподаткування доходів підприємців і населення потрібно забезпечувати дохідну частину бюджету, якої повинно бути достатньо для фінансування соціальних програм, розвитку регіонів тощо.

Систему податків треба побудувати так, щоб сприяти виробничій діяльності, посиленню стимулів, які б забезпечували розвиток пріоритетних галузей народного господарства і виробництв.

Теорія і практика розвинутих країн свідчать, що податкова ставка понад 50% доходу підриває стимули підприємницької, зокрема виробничої діяльності. Оптимальним вважають податкове вилучення не більше третини доходів. Як стверджує професор В. Гіилипчук, загальний (максимальний) обсяг усіх податків, податкових платежів, нарахувань та відрахувань, що сплачує підприємство до бюджетів усіх рівнів, не може перевищувати 30% від суми фонду оплати праці і прибутку підприємства.

Податкові системи у більшості країн Заходу ґрунтуються на одержанні переважно прямих податків. Серед непрямих використовують ПДВ, акцизний збір. Такий підхід дає змогу значно знизити приховування доходів від оподаткування, що становить 15-20% від загальної суми. В Україні ця цифра набагато більша, тут велику кількість доходів не виявляють взагалі внаслідок використання системи готівкових розрахунків.

Система оподаткування повинна забезпечувати ефективний розподіл податкових надходжень на різних бюджетних рівнях. В Україні розподільний процес неадекватний внеску регіонів та їхнім потребам з погляду компенсації затрат у разі досягнення певного результату. Більшу частину податкових надходжень до бюджету забезпечують регіони з розвинутим промисловим сектором, у тому числі з екологічно шкідливим виробництвом. Однак під час розподілу бюджету вони не одержують достатніх засобів навіть для відповідних екологічних заходів, не кажучи вже про можливість рівномірного та повноцінного розвитку.

Механізм впливу податкової системи на підприємництво є тривалим, тому роблячи у ній зміни, треба пам'ятати, що позитивні результати ми отримаємо не відразу, а в подальшій перспективі. Тому бажано мати таку систему оподаткування, яка б не змінювалася протягом багатьох років.

Основою розвитку податкової системи України повинна стати концепція, що передбачає еволюційний спосіб її реформування шляхом поступового зниження податкового тягаря, удосконалення механізму нарахування, обліку і сплати податків.

Ця концепція повинна враховувати такі положення:

система оподаткування є складовою частиною механізму державного регулювання розвитку галузей економіки;

система оподаткування має інвестиційну і соціальну спрямованість;

реформування системи оподаткування повинно відбуватись одночасно з реформою системи оплати праці, соціальної сфери, пенсійного забезпечення;

у міру економічного піднесення, зростання доходів населення і підприємств основу податкової системи повинні становити прямі податки, де об'єктом оподаткування є доходи фізичних осіб, а прибуток - юридичних осіб;

підвищення податків на основні фонди виробництва (майно, землю, корисні копалини);

диференціація ставок податків залежно від виду діяльності та розмірів отриманого прибутку;

ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні економічні показники