Для притягнення до матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у сукупності.

2.Види матеріальної відповідальності працівників.

Як уже зазначалося, у трудовому праві межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності від форми вини працівника, характеру допущеного ним порушення обов’язків, виду майна, якому заподіяна шкода і трудової функції, що виконується працівником.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника – обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику ( уповноваженому ним органу пряму дійсну шкоду) пряму дійсну шкоду, але не більше його середньомісячного заробітку.

За правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відповідальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У ст.21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено серед інших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальність сторін контракту.

У відповідності до ст.133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1.Працівники, за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування.

2.Керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобіганням простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст.133 КЗпП).

Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати суми, на яку заподіяно шкоду. Слід звернути особливу увагу на те, що на керівників та відповідних службових осіб покладено обов’язок забезпечення своєчасного та обов’язкового стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівниками.

Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передбачена ст.134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті є вичерпним.

До таких підстав відноситься:

1.Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність. За таким договором працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність у доповнення до трудового договору конкретизує обов’язки власника або уповноваженого ним органу і працівника щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей. Договори про повну матеріальну відповідальність укладаються при умові, що працівник досяг 18 років, тобто є повнолітнім і займає посаду ( або виконує роботу), передбачену спеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року №447/24 “Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва”, а також Типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. У переліку за основу притягнення працівників до матеріальної відповідальності покладений зміст їх трудових обов’язків, виконання функцій, пов’язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей. Цей перелік не підлягає розширювальному тлумаченню. В зв’язку з цим треба відмітити, що на практиці керівники підприємств відчувають потребу укладати договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками чиї посади ( виконувана робота) в зазначеному переліку не вказані. Так, наприклад, такі договори укладаються з лаборантами кафедр вищих навчальних закладів, з майстрами дільниць у будівельних організаціях тощо, хоча правових наслідків такий договір не має. Працівник не може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності на підставі укладеного договору про повну матеріальну відповідальність, якщо його посада не міститься у переліку. Такий договір має не більше ніж моральне значення. Таким чином, назріла необхідність у розробці та прийнятті нового переліку посад ( виконуваних робіт), заняття (виконування), яких передбачає укладання договору про повну матеріальну відповідальність.

Недійсними є договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, котрі не досягли 18-літнього віку. Укладення договору про повну матеріальну відповідальність є обов’язковим, якщо працівник виконує обов’язки щодо обслуговування матеріальних цінностей і це складає його основну трудову функцію. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийому громадянина на роботу, що передбачає обов’язкове укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність. Така відмова без поважної причини вже прийнятого на роботу працівника є порушенням трудової дисципліни з усіма витікаючи ми звідси наслідками. При відмові від укладення договору про повну матеріальну відповідальність внаслідок поважних причин власник зобов’язаний надати працівнику іншу роботу, а при її відсутності або відмові працівника від переведення