працівника укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна матеріальна відповідальність власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст.135-2 КЗпП). Оскільки, колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу бригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права і обов’язки власника (уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право брати участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці, відпуску, перевезення або застосування у процесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що передаються колективу в необхідних випадках, вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони на його думку, не можуть збереження ввірених бригаді цінностей тощо.
Перелік робіт при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджений наказом міністерства праці та соціальної політики України. У перелік включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.
Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановленні безпосереднього винуватця – члена бригади, що заподіяв шкоду, обов’язок його відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто у такому випадку відшкодування провадиться за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.
4.Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові.
Власник зобов’язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов’язків. Така відповідальність наступає:
1.При порушенні права працівника на працю ( у випадках порушення права прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника).
2.За незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці ( у випадку ушкодження здоровя працівника при виконанні трудових обов’язків, каліцтва, у разі смерті працівника.
3.При порушенні обов’язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату ( у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату).
4.При незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи ( у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).
Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них – передбачені ст.5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи.
5.Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.
Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.
Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, визначається у відповідності до ст..135-3 КЗпП за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди. А в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.
Ст..135-3 КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках. Коли фактичний розмір шкоди перевищує її мінімальний розмір. Кратний розмір обчислення застосовується при спричиненні шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м’яса та м’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей. Відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, проводиться за розпорядженням власника, яке повинне бути здійснене не пізніше ніж як 2 тижні з дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше як 7 днів від дня повідомлення про це працівника. У всіх інших випадках відшкодування шкоди проводиться шляхом подання власником позову до суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.
Висновки.
Отже, розглянувши тему “Матеріальна відповідальність працівників”, ми прийшли до висновку, що матеріальна відповідальність один із видів юридичної відповідальності, що становить собою обов’язок відшкодування шкоди заподіяної стороні трудового договору, внаслідок винного, протиправного, незаконного або неналежного виконання трудових обов’язків. Характерною особливістю матеріальної відповідальності є те, що вона наступає виключно із 18 років і особа притягується до неї незалежно від застосування одночасно інших видів юридичної відповідальності. В контрольній роботі ми розглянули усі випадки матеріальної відповідальності. Але слід відмітити, що в сучасний період не всі випадки матеріальної відповідальності врегульовані нормами трудового права, наприклад, у випадку матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час роботи. У таких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояснюються відсутністю відповідних норм у трудовому праві. У КЗпП України взагалі відсутні загальні норми про відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.