КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Кримінально - процесуальне доказування"

Зміст

ВСТУП

У зв'язку з проведенням в Україні судово-правової реформи, розробкою нових Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів великий інтерес становить питання кримінально-процесуального доказування. Ця проблема досить докладно розглядалася в юридичній літературі, проте й нині залишається багато дискусійних, спірних, не вирішених до кінця питань із цього приводу, що зумовлено складністю та важливістю цього питання для кримінально-процесуального права.

Значимість правильного здійснення процесу доказування привертає увагу дослідників до цієї проблеми, яка розроблялася багатьма вітчизняними і зарубіжними науковцями. У юридичній літературі знайшли відображення розробки різних аспектів процесу доказування в залежності від їх оціночних критеріїв. Такі питання поставали та розв'язувалися у деяких галузях процесуального права. Але широта питань, пов'язаних з доказуванням, настільки велика, що їх дослідження є постійною вимогою часу. Особливо це стосується сучасного стану, коли внесено ряд змін до чинного кримінально-процесуального законодавства та відбувається підготовка до прийняття нового КПК України.

Процес демократизації суспільства та зміни, що сталися в Україні, певною мірою торкнулися боротьби з таким негативним явищем як злочинність. Це викликало необхідність прийняття нових процесуальних норм, що вдосконалюють процес доказування у кримінальному судочинстві та правове становище суб'єктів доказування. Серед них, безумовно, важливу роль відіграють державні органи та особи, які беруть участь у доказуванні на досудових стадіях кримінального процесу, в розгляді справ у суді першої інстанції, та їх правове становище. Наведене не може не привернути увагу юридичної науки і практики до проблеми доказування загалом. Головною метою даної роботи є дослідження проблем кримінально-процесуального доказування: предмету, меж, засобів та суб’єктів доказування.

1. Поняття кримінально-процесуального доказування, його структура і значення

Кримінально-процесуальне доказування — це правова діяльність, врегульована нормами КПК. Доказування — це діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обґрунтування. Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами доказового права:

1) норми гл. 5 КПК “Докази”, які регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела;

2) норми-принципи кримінального процесу;

3) норми, які передбачають права і обов‘язки суб‘єктів кримінального процесу;

4) норми, які регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;

5) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень.

Як об‘єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказування має найбільш питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). Два види (аспекти) доказування: дослідження фактичних обставин справи (діяльність відповідних органів і осіб по збирання, перевірці та оцінці доказів) і доказування як логічне й процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі.

Пізнавальний бік доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, які входять в предмет доказування. Тобто здійснюється пошук, знайдення та отримання інформації, яка відноситься до справи.

Комунікативний бік доказування полягає в тому, що, приймаючи доказову інформацію, слідчий в силу своєї функції так або інакше мислить себе частиною «пізнавальної системи», частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в перетворенні «істини в собі» в «істину для всіх», у тому числі і для себе. Це досягається надійністю засобів вилучення та фіксації фактичних даних.

«Якщо пізнання в широкому розумінні цього слова, — зазначав
І.М. Лузгін, — являє собою отримання знань про ті або інші предмети і явища, то доказування полягає в обґрунтуванні встановлених положень, у створенні умов для пізнання тих самих обставин іншими особами... Через доказування неначебто перекидається місток від явищ, які безпосередньо сприймаються слідчим, до адресату (суду), якому таким чином створюються умови для пізнання того ж явища» [8, с. 21-22]. Комунікативний бік доказування спрямований на опредмечення знань, фіксацію отриманої інформації, її процесуальне оформлення та пристосування до використання в судовому розгляді всіма суб'єктами кримінального процесу.

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає по суті універсальним комунікативним та засвідчувань-ним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності - достовірності та допустимості у справі.

Засвідчувальний бік доказування (збирання та дослідження доказів) проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, з тим щоб обґрунтувати їх правильність та правильність зроблених на їх основі висновків [14, с. 107-108]. Пізнання в кримінальному процесі пов'язане не тільки з виявленням фактичних даних, але й з їх закріпленням, документуванням, а за необхідності — і засвідченням за допомогою понятих як самих виявлених фактичних даних, так і процесу їх отримання (пошуку, знайдення та вилучення). Такого роду діяльність, іменована засвідчувальною, спрямована насамперед на встановлення достовірності зібраних доказів.

При реалізації засвідчувального елемента в процесі доказування здійснюється надійне процесуальне закріплення доказів. Насамперед фіксується джерело інформації, в разі необхідності здійснюються перенесення виявлених даних на новий матеріальний носій, перетворення їх на словесно-знакову форму вживаються заходи до