Остання позиція видається більш правильною з таких міркувань. Оскільки метою доказування в кримінальному процесі України є об'єктивна істина, її встановлення, із загальнофілософських позицій, неможливе без достовірного пізнання всієї сукупності фактів, які відносяться до питання, що розглядається. Вимога кримінально-процесуального закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи, як правильно наголошує П.А.Лупинська, веде до дослідження та з'ясування всієї обстановки події, зобов'язує розглядати всі обставини справи діалектичне, тобто не ізольовано одна від іншої, а у сукупності всіх їх сторін та особливостей, у всіх їх "переходах" та протиріччях [6, с. 484]. Для всебічного та повного дослідження обставин будь-якої кримінальної справи необхідне достовірне доведення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, а таке доведення у кримінальному процесі можливе лише у процесуальній формі, тобто у формі доказування. Відповідно до цього причини та умови, які сприяли вчиненню злочину повинні входити до предмета доказування по кримінальній справі.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, необхідно визнати причини та умови, які сприяли вчиненню злочину елементом, який, безперечно, повинен входити до предмета доказування в кримінальній справі, оскільки тільки за цих умов можна говорити про належне виконання вітчизняним кримінальним процесом покладених на нього функцій. Для цього необхідно законодавче визначити та закріпити зміст предмета доказування у кримінальному процесі у новому кримінально-процесуальному кодексі України.

З предметом доказування тісно пов'язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів та їхніх джерел, необхідних для цього.

Таким чином, під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів та їхніх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, що стосуються предмета доказування, правильне вирішення справи.

Неправильне визначення меж доказування в справі може призвести до його звуження чи безпідставного розширення. Звуження меж доказування призводить до того, що деякі обставини, які входять до предмета доказування, будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або їх не можна буде визнати встановленими внаслідок недостатньої глибини їх дослідження, що не забезпечує надійності висновків Безпідставне розширення меж доказування веде до невиправданої надмірності доказової інформації, тобто збирання доказів які не стосуються справи або встановлюють обставини, що вже надійно доведені.

Суб'єктами доказування є ті учасники кримінального процесу, на яких покладається обов'язок встановлення об'єктивної істини. Обов’язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання. Доки вони у передбаченому законом порядку не докажуть вини особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується, ця особа вважається невинною. Обвинувачена особа не зобов'язана доводити свою невинність.

Конституція України (ст. 62), встановлюючи дію принципу презумпції невинності обвинуваченого та підозрюваного, закріплює правило: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

Таким чином, підозрюваний та обвинувачений у кримінальному процесі не зобов'язані доводити свою невинність. Вони апріорі вважаються невинними, якщо їх провину не довели уповноважені на це суб'єкти кримінального процесу, і доти, доки їх провина не буде підтверджена обвинувальним вироком суду.

Ст. 4 КПК України передбачає, що всі заходи, які вживаються для встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та їх покарання зобов'язані здійснити орган дізнання, слідчий, прокурор та суд. Ст. 22 КПК України також покладає тягар (обов'язок) доказування всіх обставин справи на вказаних суб'єктів.

Аналізуючи питання про суб'єкти доказування, не можна обійти увагою низку важливих моментів. Однією з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі є забезпечення справжньої процесуальної самостійності та незалежності слідчого і особи, яка провадить дізнання. На сьогодні реалізація проголошеного законом принципу процесуальної самостійності та незалежності слідчого і особи, яка провадить дізнання, стає проблематичною в силу протирічних даному принципу законоположень, які визначають статус прокурора.

Відповідно до принципу презумпції невинності обвинувачений та підозрюваний не зобов'язані доводити свою невинність. Як розвиток даного принципу, в законі мала б бути, на наш погляд, вказівка на те, що ніхто не повинен та не може бути примушений свідчити проти самого себе. Однак реалізація даного положення на практиці має свої колізії.

Так, в силу ст. 431 КПК України підозрюваним визнається особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Закономірно постає питання про те, в якості кого має бути допитана особа, щодо якої порушено кримінальну справу або зібрано докази її вини у вчиненні злочину, однак таку особу не затримано, не