заарештовано і не визнано обвинуваченим. Слід нагадати, що якщо особа, щодо якої порушено справу, допитується як свідок, то вона попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання заздалегідь неправдивих показань. У такій ситуації сказати правду, відмовитися від давання показань або давати неправдиві показання - все одно нести кримінальну відповідальність. Більше того, допитуваний під загрозою кримінального покарання по суті примушується свідчити проти самого себе. Подібна практика не сприяє вирішенню завдань кримінального процесу. Для припинення такої практики, як справедливо зауважують ряд авторів [20, с. 10], має бути уточнене саме поняття підозрюваного, а в перспективі його слід замінити на поняття підслідчий.
В доказуванні у кримінальній справі важлива роль належить захисникові. Відповідно до ст. 48 КПК України захисник зобов'язаний використати всі вказані в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність. Для участі в доказуванні захисник наділяється низкою нетрадиційних способів та форм одержання інформації.
Зокрема, відповідно до ст. 48 КПК України захисник має право: збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази; одержувати документи або Їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися з необхідними документами та матеріалами; отримувати письмові висновки фахівців; застосовувати науково-технічні засоби під час провадження слідчих дій слідчим з його згоди; подавати докази. Одержані при цьому фактичні дані можуть бути подані слідчому, прокурору або суду і після їх перевірки, оцінки та визначення відносності до справи, припустимості та достовірності використовуються як докази.
Наділивши захисника такими правами по збиранню доказової інформації, законодавець тим самим зробив значний крок на шляху реалізації в кримінальному процесі принципу змагальності сторін. При цьому захиснику надані лише найнеобхідніші права, а процесуальна форма їх реалізації законом не регламентована. Пояснюється це тим, що на боці захисника принцип презумпції невинності, згідно з яким діє правило: всі сумніви тлумачаться і розв'язуються на користь обвинуваченого [17, с. 128-130]. В силу цього захиснику не обов'язково збирати неспростовні докази невинності свого підзахисного, а достатньо лише надати такі, які породжують сумніви у його винності.
3. Засоби кримінально-процесуального доказування і проблеми подальшого їх вдосконалення
Усі необхідні обставини в кримінальному процесі встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до КПК це — «всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи» (ч. 1 ст.65).
Докази як фактичні дані можуть поділятися на прямі та непрямі, обвинувальні й виправдувальні. Первинними й похідними можуть бути як фактичні дані, так і їхні джерела.
В КПК передбачено такі види процесуальних джерел доказів: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, інші документи (ч.2 ст.56).
Показання свідків — найпоширеніший вид джерел доказів Пояснюється це, зокрема, тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, котрі стосуються справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного й потерпілого, і про його стосунки з ними (ч. 1, 2 ст.68, ч. 1 ст.167 КПК).
За відмову давати показання про відомі йому обставини справи свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК у вигляді виправних робіт на строк до шести місяців або штрафу, а за дачу завідомо неправдивих показань — за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років або виправних робіт до одного року. Особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів, коло яких визначається законом (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Показання потерпілого. Як потерпілий викликається і допитується громадянин, якому злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду та який внаслідок цього постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч. 1, 2 ст.49 КПК). Давати показання — право, а не обов'язок потерпілого, але коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.178 КК, про що попереджується перед допитом.
Показання підозрюваного та обвинуваченого. Як підозрюваний може бути допитана тільки особа, затримана з приводу підозріння у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч. 1 ст.43' КПК). Підозрюваний вправі давати показання щодо обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі (ч. 1 ст.73 КПК).
Давати показання і відповідати на запитання — це право, а не обов'язок підозрюваного й обвинуваченого. За відмову давати показання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їхніх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється (ч.3 ст.22 КПК).
Висновок експерта — це документ, складений у результаті дослідження експертом, якому було доручено провести експертизу й дати відповіді на поставлені йому запитання. У ньому зазначається, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь,