Речові докази — це приєднані до справи постановою особи, яка провадить розслідування, судді або ухвалою суду предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності (ст.78 КПК).

Протоколи слідчих і судових дій є джерелом доказів при додержанні двох умов: якщо вони складені й оформлені в порядку, передбаченому КПК, і якщо в них підтверджуються обставини й факти, що мають значення для вирішення справи.«Протокол» — це документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п.20 ст.32 КПК).

Документи є джерелами доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи були, наприклад, знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі його сліди, були об'єктом злочинних дій, є продуктом злочинної діяльності, вони є речовими доказами (ст.83 КПК). Отже, документ як самостійне джерело доказів важливий саме його змістом, а не іншими властивостями.

Стаття 65 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України з часу затвердження Верховною Радою Української РСР (28 грудня 1960 р.) і до 2001 р. визначала вичерпний перелік доказів у кримінальних справах.

Проте відсутність законних підстав для використання фактичних даних, одержаних при застосуванні оперативно-технічних засобів, призводила до втрати важливих доказів, суперечила міжнародно-правовій практиці визнання та одержання доказів.

1993 р. у Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» зроблено першу спробу на законодавчому рівні визначити та закріпити підстави для використання інформації, отриманої при проведенні оперативно-розшукових заходів, зазначивши, що фактичні дані, одержані та зафіксовані співробітниками спеціальних підрозділів із застосуванням технічних засобів, можуть використовуватись як докази у судочинстві (пункт 3 ст. 15 Закону). Однак ця спроба довго не мала подальшого розвитку в законах України.

Тільки 18 січня 2001 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яким унесено зміни до ст. 8 зазначеного Закону та передбачено, що за результатами здійснення оперативно-розшукових заходів складається протокол із відповідними додатками, який може використовуватись як джерело доказів у кримінальному судочинстві. У Законі також перелічені конкретні оперативно-розшукові заходи, за наслідками яких складається протокол: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку; контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією; застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Підставою проведення зазначених оперативно-розшукових дій є дозвіл суду, наданий за поданням керівника оперативного підрозділу або його заступника.

Як бачимо, визнавши такі протоколи з відповідними додатками одним із видів доказів, законодавець тільки частково регламентував процесуальний порядок їх одержання та зовсім не регламентував порядок їх оформлення оперативними підрозділами. На практиці ця невизначеність інколи призводить до складання оперативними підрозділами за наслідками застосування засобів зняття інформації з каналів зв'язку або «довідок», або «протоколів огляду» з доданням аудіокасет. Навіть у методичних рекомендаціях Генеральної прокуратури України «Розслідування кримінальних справ про хабарництво та інші злочини з проявами корупції» наведене як приклад подання до суду за підписом оперативного уповноваженого, погоджене із начальником УБОЗу, хоч у законодавстві йдеться про те, що подання до суду підписує та вносить начальник оперативного підрозділу або його заступник.

12 липня 2001 р. прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», який частково регламентував отримання та використання у кримінальному судочинстві доказів, одержаних під час проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно із внесеними змінами фактичні дані (докази) у справі, крім раніше наведених у ст. 65 КПК України, встановлюються протоколами із відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів [13, с. 319-320].

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд у справах, які перебувають у їх провадженні, мають право доручити підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можна перевірити у процесі проведення оперативно-розшукової діяльності. Визначені законодавчими актами України окремі оперативно-розшукові заходи провадяться з дозволу суду за погодженим із прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.

Слідчий може звернутися з погодженим із прокурором поданням до голови апеляційного суду про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Суд виносить постанову, яку слідчий направляє для виконання начальнику відповідної установи. Після затримання кореспонденції або зняття інформації з каналів зв'язку начальник відповідної установи повідомляє про це слідчому, котрий проводить огляд кореспонденції за рішенням суду в установі зв'язку за участю понятих, та за наявності фактичних даних, які можуть використовуватися як докази, проводить виїмку кореспонденції. Про кожен факт проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол.

Одержану інформацію слідчий прослуховує чи вивчає її зміст іншим способом, складає про це протокол, у якому відтворює частину запису, що