Аналіз змін, внесених до КПК України, свідчить, що разом із визнанням доказами у кримінальній справі фактичних даних, одержаних у процесі оперативно-розшукових заходів, залишився невизначеним порядок та загальна форма складання протоколів оперативними підрозділами.

Процес одержання доказів описується за допомогою не чітко сформульованих понять, які потребують внесення нових додаткових змін до КПК України. Важко навіть уявити ті «передбачені законом випадки», що надають слідчому право доручати проведення оперативно-розшукових заходів по справі (ст. 66 КПК України), або яке ще «рішення суду» потрібне слідчому для огляду кореспонденції відповідно до ч. 1 ст. 187-1 КПК України, якщо він уже одержав постанову суду про накладення арешту на кореспонденцію згідно зі ст. 187 КПК України та зобов'язаний оглянути затримані документи.

Не можуть виконуватись у повному обсязі положення ст. 97 КПК України про можливість внесення апеляції на постанову судді про проведення оперативно-розшукових заходів. Відповідно до існуючої практики дозволи на проведення оперативних заходів видаються також апеляційним судом, який є судом першої інстанції для установ обласного рівня, але внесення апеляцій на постанови суддів апеляційного суду закон не передбачає [11, с. 34-35].

Отже, слід визнати, що віднесення до доказів протоколів за результатами оперативно-розшукових заходів — це позитивний момент у боротьбі зі злочинністю. Однак потребує законодавчого врегулювання порядок оскарження дозволів або постанов про відмову в наданні дозволів апеляційних судів, термін, на який може видаватись дозвіл, процесуальні підстави та порядок складання протоколів за результатами оперативно-розшукових заходів відповідно до регламентації протоколів слідчих та судових дій, викладених у главі 6 КПК України.

Висновки

Доказування — лейтмотив всього кримінального судочинства, оскільки основний зміст діяльності на будь-якій стадії кримінального процесу становить роботу з доказами. Більшість процесуалістів розуміють під доказуванням діяльність спеціально уповноважених органів та осіб по збиранню, дослідженню та оцінці доказів з метою встановлення істини у справі і вирішення всіх завдань по здійсненню правосуддя у кримінальних справах на підставі чинного кримінально-процесуального законодавства.

Під предметом доказування в кримінальному процесі слід розуміти таку сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для вирішення заяв та повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи в стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів по справі. Але законодавчо предмет доказування не визначений, що викликає багато суперечок як серед науковців, так і серед практиків. Тому необхідно законодавче визначити та закріпити зміст предмета доказування у кримінальному процесі у новому кримінально-процесуальному кодексі України.

Зміст предмета доказування по кримінальній справі викликає багато суперечок серед дослідників і на даний час висловлено багато різних, дуже часто протилежних думок із цього питання.

Під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів та їхніх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, що стосуються предмета доказування, правильне вирішення справи.

Неправильне визначення меж доказування в справі може призвести до його звуження чи безпідставного розширення. Звуження меж доказування призводить до того, що деякі обставини, які входять до предмета доказування, будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або їх не можна буде визнати встановленими внаслідок недостатньої глибини їх дослідження, що не забезпечує надійності висновків Безпідставне розширення меж доказування веде до невиправданої надмірності доказової інформації, тобто збирання доказів які не стосуються справи або встановлюють обставини, що вже надійно доведені.

Суб'єктами доказування є ті учасники кримінального процесу, на яких покладається обов'язок встановлення об'єктивної істини. Обов’язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання. Доки вони у передбаченому законом порядку не докажуть вини особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується, ця особа вважається невинною.

КПК України доповнений ще одним видом доказів — протоколами з відповідними додатками, складеними за результатами оперативно-розшукових дій. Це позитивний момент у боротьбі зі злочинністю. Однак потребує законодавчого врегулювання порядок оскарження дозволів або постанов про відмову в наданні дозволів апеляційних судів, термін, на який може видаватись дозвіл, процесуальні підстави та порядок складання протоколів за результатами оперативно-розшукових заходів.

Розглянувши проблеми кримінально-процесуального доказування, не можна не відмітити справді якісні зміни, що відбулись за останні роки в засадах і спрямованості державної політики. Ці зміни торкнулися і моральних орієнтирів розвитку законодавства. Конституції України закладає підвалини для розвитку правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме це положення має дістати статус сутнісного мірила всієї найрізноманітнішої діяльності держави у всіх можливих напрямах суспільного регулювання, в тому числі, і в сфері кримінального судочинства. Саме це мірило має лежати в основі побудови нової моделі доказового права в Україні.

Використана література