КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Основні правничі сім’ї”

Зміст

1. Основні правничі системи сучасності

Проблема класифікації на визначені групи або, - родини правових систем, є однією з основних проблем порівняльного правознавства, що уже давно привертає увагу компаративістів усього світу.

У пошуках класифікації використовувалися самі різні фактори. До таких можуть відноситися: етичний, расовий, географічний, релігійний, а також розподіл по правовій техніці і стилю права.

Учасники 1 Міжнародної конференції порівняльного права 1900 року розрізняли французькі, англо-американські, німецькі, слов'янські і мусульманські правові родини, у 1919 році кількість правових родин скоротилася до трьох. 

·      романо-германська система права;

·       англо-саксонська системи права;

·      мусульманська система права.

У реальному житті правові системи розрізняються великим різноманіттям, специфікою, унікальністю.

Разом з тим при всьому різноманітті характеристик, факторів і шляхів розвитку національних систем істотно те, що відправні моменти їхнього розвитку пов'язані з характером і рівнем диференціації права і соціального регулювання в даній країні в цілому, а ще більше - з домінуючим положенням (відповідно до особливостей соціально-політичної обстановки, політичного режиму) того або іншого елемента правової системи.

Вивчення різних систем права має велике значення для юридичної науки.

По-перше, при вивченні історії формування визначеної системи права, можна аналізуючи фактори, що її визначили, виявити якусь закономірність розвитку даної системи права.

По-друге, вивчаючи систему права, властиву визначеній групі держав, визначається основа їхньої правової бази і шляхи її подальшого розвитку.

По-третє, вивчення цього питання необхідно в міждержавному спілкуванні. Розходження в підході до формування правової бази, у підході до форми, методів, принципів закріплення конкретних інститутів права можуть заподіяти багато незручностей державам на міжнародному рівні. Тому дослідження різних систем права дасть можливість на науковій основі визначити позиції один одного і знайти компромісний варіант.

Хотілося б так само підкреслити, що виділення трьох основних систем права обумовлено крім всього іншого національним фактором, і навіть релігійним, котрий визначив і характер систем права і сутність і цілі і всі інші характеристики системи права.

2. Романо-германська правова система

Однією з основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як усередині одного історичного типу співіснують декілька різних правових систем. Відмінною рисою романо-германської правової сім’ї є те, що вона базується на нормативно-правових актах, що, як правило, кодифікованих. На таких кодифікованих основах законодавства ґрунтується право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії і т.д.

На становлення романо-германської правової системи вплинуло право Древнього Рима.

Восходячи у своєму історичному становленні до давно минулих часів античності у сучасній юридичній культурі й у сучасних системах права римське право не має безпосередньо дійсного практичного значення. Увага, що заслужено прийнято приділяти римському праву в рамках загального наукового пізнання права у свій історичний час вплинуло на становлення національних правових культур усієї так званої романо-германської правової сім’ї.

Романо-германська правоструктурна спільність, характеризується таким високим рівнем нормативних узагальнень, що засновані на прямих системних кодифікованих актах законодавчих і інших правотворчих органів і виражений в абстрактно формованих нормах, у формуванні логічно-замкнутої нормативної системи.

Іншими словами право в країнах, що відносяться до романо-германської правової сім’ї, виявляється у вигляді закону.

В усіх країнах романо-германської сім’ї визнається розподіл права на публічне і приватне, відоме ще з часів Римської імперії і яке стало класичним.

Публічне право регулює відносини субординаційні, що базуються на владі і підпорядкуванні, на механізмі примусу зобов'язаних осіб. У ньому домінують імперативні норми, що не можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин.

Приватне право опосередковує відносини між рівноправними, незалежними суб'єктами. Тут переважають диспозитивні норми, що діють лише в тій частині, у якій вони не змінені, не скасовані їхніми учасниками.

До сфери публічного права відносяться конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права і т.д.

До сфери приватного права входять: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право, ООН, інститути трудового права і деякі інші.

Однак такий розподіл у величезному ступені втратив за останній час те значення, яке мав на перших етапах розвитку континентального права, але усе ще залишається важливою характеристикою структури сучасних національних правових систем.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн системи, які мають вищу юридичну силу і поширюються на всю територію держави, усіх громадян.

Відповідно до романо-германської доктрини закони підрозділяються на конституційні і звичайні. В усіх країнах системи закріплені принципи пріоритету конституційних законів над звичайними.

Крім законів у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, інші документи.

Другим джерелом романо-германського права є звичай, що виступає як доповнення до закону. Крім того звичай виконує функцію згладжування протиріч, несправедливості законодавчих рішень.

Третім джерелом романо-германського права з визначеними застереженнями може бути визнана судова практика. Зміст цих застережень зводиться до того, що відповідно до діючої доктрини, норми права можуть прийматися тільки самими законодавчими чи уповноваженими органами. Судові практики вірять лише тлумачам чи закону, або яким-небудь